Василь Шукшин – один з тих письменників, які не просто потрібні людям. Його добутку людям крайне необхідні. Добутку цього письменника залучають гостротою постановки споконвічної проблеми про зміст жизні. “Що з нами відбувається? ” – як би хоче запитати В. Шукшин своїми оповіданнями Зовнішні події в провинищеннях В. Шукшина не є головними.
Сюжет у нього – тільки привід, щоб почати розмова. Частіше героями оповідань письменника виступають люди прості, але завжди небайдужі. Вони замислюються над основами буття й всі частіше звертаються
Особливе місце серед людських цінностей у Шукшина займає доброта Він бачив у здатності серця до добра найдорожче багатство: “Якщо ми в чому-небудь сильні й по-справжньому розумні, так це в добром поступке”. Шукшин уважав, що життя буде прекрасної тольдо тоді, коли люди будуть робити добро, будуть радувати один одного.
Так, в “Калині червоної” зміни в душі головного героя Прокудина відбуваються тільки під влиянием сили “зустрічного добра”. Шукшин вірив, що “запаси добра” у людській душі безмежні. В оповіданнях В. Шукшина одне із провідних
Вони шукають сенсу життя в чомусь піднесеному, прекрасном.
Такий головний герой оповідання “Чудик”. Автор настойчиво підкреслює його чудакуватість, що отлисподівається героя від інших, “правильних” людей. Цей прийом допомагає розкрити кращі людські якості Чудіка: правдолюбство, совісність, доброту.
Оповідання построен у формі викладу подій, случившихся під час відпускної поїздки Чудика “до брата на Урал”.
Різні історії, які не були зрозумілі іншими, відбувалися з героєм оповідання. Проте, у цих епізодах раскриваются прекрасні властивості душі героя: чесність, скромність, сором’язливість, бажання зробити добро людям. Але що ж з нами відбувається?
Чому ж багато з людей не можуть зрозуміти Чудика й уважають його дивною людиною? Невже не можна було простити дивацтва головного героя й пошкодувати його?
Адже коли, приміром, він розфарбовував дитячу коляску, то думав тільки про добро, про те, щоб було гарніше й краще. А от ще один “чудик” з оповідання “Материнське сірийдце”. Витька Борзенков поїхав у місто продавати сало, щоб заробити на весілля грошей А потім небагато погуляв. І коли украли гроші, вирішив помститися, жорстоко побивши декількох міських, у тому числі й міліціонера.
Мати, довідавшись про лихо, що струсила з її сином, питается його виправдати.
“Материнське серце, воно мудре, але там, де замаячіло лихо рідному дитю, мати не здатна сприймати сторонній розум, і логіка отут ні при чому”. Мати є мати. Вона готова все віддати заради свого сина.
Тільки чи завжди цінують діти самопожертва матерів, тепло й силу материнського серця? Сам Василь Шукшин уважав матір найдорожчою й близькою людиною. Він успадкував від своєї матері редкий дарунок – серцеве тепло.
А пізніше прагнення до “празднику душі” успадкували й шукшинские герої.
У последних своїх роботах В. Шукшин писав: “Мати – саме шановне, що не є в житті, саме рідне, вся складається з жалості… Відніми-Ка в неї жалість, залиш їй вище утворення, уміння виховувати, повага… Залиш їй всі, а відніми жалість…
Отчий народ піднімається весь у гніві, коли на порозі ворог? Тому, що всім шкода матерів, дітей, рідну землю”.
Герої шукшинских оповідань – це в основному люди з незадоволеною духовною потребою. Звідси і їхнього дивацтва, іноді зовсім безневинні, а інший раз на грані порушення закону й навіть за цією гранню Сам В. Шукшин постійно сумнівався, болісно размишлял про наше життя, задавав нескінченні питання самому собі, часто не знаходячи на них задовільні відповіді. І багато хто його герої схожі на його творця: бентежні, що нерідко надходять всупереч здоровому глузду, собі на шкоду. Але завжди письменник цінував у людині щирість, прямоту, добрий початок.
Навіть у самому заблудшем человеке він хотів бачити щось гарне, що піднімає його над прозою життя