Центральне місце в романі Ф. М. Достоєвського займає образ Соні Мармеладовой, героїні, чия доля викликає в нас співчуття й повага. Чим більше ми про неї довідаємося, тим більше переконуємося в її чистоті й шляхетності, тим більше починаємо замислюватися над щирими людськими цінностями. Образ, судження Соні змушують заглянути вглиб себе, допомагають оцінити те, що відбувається навколо нас
З оповідання Мармеладова ми довідаємося про нещасну долю дочки, її жертві заради батька, мачухи і її дітей. Вона пішла на гріх, наважилася на те, щоб продати
Вона ні в чому не винить Катерину Іванівну, вона просто упокорюється зі своєю долею. “…А взяла тільки наш великий драдедамовий зелена хустка (загальний такий у нас хустка є, драдедамовий), накрила їм зовсім голову й особу й лягла на ліжко, особою до стінки, тільки плічка так тіло всі здригаються…” Соня закриває особу, тому що їй соромно, соромно перед собою й Богом. Тому вона рідко й додому приходить, тільки лише за тим, щоб віддати гроші, вона бентежиться при зустрічі із сестрою й матір’ю Раскольникова, ніяково почуває себе навіть на поминках
Всі вчинки героїні дивують своєю щирістю, відкритістю. Вона не робить нічого для себе, усе заради когось: мачухи, нерідних братів і сестри, Раскольникова. Образ Соні – образ щирої християнки й праведниці.
Найбільше повно він розкривається в сцені визнання Раскольникова. Тут-Те ми бачимо Сонечкину теорію – “теорію Бога”. Дівчина не може зрозуміти й прийняти ідей Раскольникова, вона заперечує його піднесення над усіма, зневага до людей. Їй чужо саме поняття “незвичайна людина”, так само як неприйнятна можливість переступити “закон “Божий”.
Для неї все – рівно, усі стануть перед судом Всевишнього. На її думку, немає тої людини на Землі, який би мав право засуджувати собі подібних, вирішувати їхню долю. “Убивати? Убивати-Те право маєте?” – викликнула обурена Соня. Для неї всі люди рівні перед Богом
Так, Соня теж злочинниця, як і Розкольників, вона також переступила моральний закон: “Ми разом прокляті, разом і підемо”, – говорить їй Розкольників, тільки він переступив через життя іншої людини, а вона – через свою. Соня призиває Раскольникова до каяття, вона згодна нести його хрест, допомогти прийти до істини через страждання. У нас не викликають сумніву її слова, читач упевнений у тім, що Соня піде всюди за Раскольниковим, скрізь і завжди буде разом з ним. А навіщо, навіщо їй це треба? Їхати в Сибір, злидарювати, страждати заради людини, що з тобою сухий, холодний, відкидає тебе.
На це могла піти тільки вона, “вічна Сонечка”, з добрим серцем і бескористною любов’ю до людей. Повія, що викликає повагу, любов всіх навколишніх, – це чисто по-достоевски, ідея гуманізму й християнства пронизує цей образ. Її люблять і шанують усе: і Катерина Іванівні, і її діти, і сусіди, і каторжники, яким Соня безоплатно допомагала. Читаючи Рас-Кольникову Євангеліє, легенду про відродження Лазаря, Соня будить у його душі віру, любов і каяття. “Їх воскресила любов, серце одного містило нескінченні джерела життя для серця іншого”. Родіон прийшов до тому, до чого призивала його Соня, він переоцінив життя і її сутність, про що свідчать його слова: “Хіба можуть її переконання тепер не бути моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…”
Створивши образ Соні Мармеладовой, Достоєвський створив антипод Рас-Кольникову і його теорії (добро, милосердя, що протистоїть злу). Життєва позиція дівчини відбиває погляди самого письменника, його віру в добро, справедливість, всепрощення й смиренність, але, насамперед, любов до людини, яким би він не був
ЧиПрипустимо заради щастя більшості знищень “непотрібного” меншостей?
Достоєвський виступає проти. Пошук правди, викриття несправедливого пристрою миру, мрія “про щастя людському” сполучаються в Достоєвського з невір’ям у насильницьку переробку миру. Шлях – у моральному самовдосконаленні кожного людини
Важливу роль ц романі грає образ Соні Мармеладовой. Діяльна любов до ближнього, здатність відгукнутися на чужий біль (особливо що глибоко виявився в сцені визнання Раскольникова в убивстві) роблять образ Соні ідеальним. Саме з позицій цього ідеалу в романі й вимовляється вирок.
Для Соні всі люди мають однакове право на життя. Соня, по думці Достоєвського, втілює народний початок: терпіння й смиренність, безмірну любов кчеловеку.
Отже, звернемося детальніше до цього образа. “Малого росту, років вісімнадцяти, худенька невдоволено гарненька блондинка із чудовими блакитними очами”. Уперше ми довідаємося про неї зі сповіді Мармеладова Раскольникову, у якій він розповідає, як вона об критичний для сім’ї момент у перший раз пішла на панель, повернувшись, віддала гроші Катерине Іванівні, а сама лягла особою до стіни, “тільки плічка так тіло всі здригаються”, Катерина Іванівна ж весь вечері в неї в ногах на колінах простояла, “а потім так обидві й заснули разом, обійнявшись”. Уперше Соня з’являється в епізоді зі збитим конями Мармеладовим, що перед самою смертю просить у неї прощення. Розкольників приходить до Сонечке, щоб зізнатися в убивстві й перекласти на неї частина свого борошна, за що ненавидить саму Соню
Героїня – теж злочинниця. Але якщо Розкольників переступив через інші для себе, те Соня переступила через себе для інших. У неї він знаходить любов і жаль, а також готовність розділити його долю й разом з ним нести хрест. Вона на прохання Раскольникова читаємо йому Євангеліє, принесене Соні Лизаветой, главу про Воскресіння Лазаря. Це одна із самих величних сцен у романі: “Недогарок уже давно погасав у кривому свічнику, тускло висвітлюючи в цій злидарській кімнаті вбивцю й блудницю, що дивно сошелись за читанням вічної книги.
Соня підштовхує Раскольникова до покаяння. Вона треба за ним, коли він іде визнаватися. Вона їде за ним на каторгу.
Якщо Раскольникова ув’язнені не люблять, то до Сонечке вони ставляться з любов’ю й повагою. Сам він холодний і відчужений з нею, поки до нього самому не приходить нарешті осяяння, і тоді він раптом розуміє, що ближче її немає в нього на землі людини. Через любов до Сонечке й через її любов до нього Розкольників, по думці автора, воскреє до нового життя
“Сонечка, Сонечка Мармеладова, вічна Сонечка, поки мир коштує!” – символ самопожертви в ім’я ближнього й нескінченно “ненаситимого” страждання
(2 votes, average: 2.50 out of 5)