Порівняльна характеристика образів Хіггінса і Пікерінга за п’єсою Бернарда Шоу “Пігмаліон”
У 80-ті роки XІX століття Бернард Шоу починає боротися за новий театр, який у ті роки переживав кризу. Шоу свідомо відмовляється від принципів “добре зробленої” драми і широко користується парадоксом як одним із визначальних мистецьких прийомів.
Наприклад, у п’єсі “Пігмаліон” драматург показує божевілля і оманливість довкілля, Б. Шоу ніколи не закінчував свої п’єси трагічним кінцем. П’єса “Пігмаліон” – це красива
Головні герої цієї п’єси – це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс – це чоловік років п’ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликий на зріст. А полковник Пікерінг, навпаки, років шістдесяти, низький на зріст, товстий, обличчя немов пожоване від старості. Їхні характери можна визначити під час
Хіггінс був постійно чимось незадоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим, бо спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але збоку завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
І, мабуть, Пікерінг виглядав більше джентельменом в очах Єлізи та й читача, ніж професор Хіггінс. І, здається, такою нестримною поведін-кою викликав Хіггінс відразу у своєї учениці Елізи.
А Пікерінг поводить себе виховано, спокійно, не звертає на деякі випади Елізи уваги. Завершення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манера розмовляти вишуканою мовою і показувати себе вищому світу з кращого боку.
Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася.
А Хіггінсу наплювати на її майбутнє життя, він лише радіє, що виграв парі.
“Еліза: Що зі мною буде?
Хіггінс: А я звідкіля знаю, що з вами буде? І що мені, чорт забирай, до цього?
Еліза: Вам нічого! Я знаю, що вам нічого! Нехай я навіть помру, – вам нічого!
Я для вас ніщо, гірше ось цих туфлів.
Хіггінс (гучним голосом): Туфель!!!
Еліза (з гіркою покірністю): Туфель! Мені здається, тепер це вже не важливо”.
На мою думку, у п’єсі стверджується, що освіта завжди потрібна людині, бо, якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших – ти ніхто. Адже в наш час освіта – це головне, незалежно від того, чи багата людина, чи бідна. Тому і професор Хіггінс, і полковник Пікерінг викликають повагу як високоосвічені люди.