Міфологічна основа та сучасний зміст у драмі-дискусії “Пігмаліон”

“Пігмаліон” – найвідоміша з п’єс Бернарда Шоу. Написав її драматург для актриси Стелли Патрик Кембл. Перед глядачем розгортається традиційно казковий сюжет: Попелюшка, яка ніколи не сподівалася на кращі зміни у своїй долі, раптом знаходить щастя.

Назва твору нагадує античний міф, який розповідає про скульптора Пігмаліона і його палке кохання до мармурової статуї чарівної Галатеї. Богиня кохання Афродіта, почувши благання Пігмаліона, оживила творіння майстра, і Галатея стала його дружиною.

Сюжет твору Бернарда Шоу перегукується

із сюжетом античного міфу, але він сповнений комізму, та й дія п’єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові.

Головна героїня Еліза Дуліттл – вулична квіткарка, яка торгує біля міського театру. Цю двадцятирічну дівчину не можна назвати привабливою. Еліза не має гарного смаку і достатньої кількості грошей, про що свідчить її вбогий одяг: старенький чорний капелюшок, пальто із чужого плеча, ношена спідничка, латний фартух га стоптані черевички.

Лондонські джентльмени – професор Хіггінс і полковник Пікерінг зацікавилися цією “замазурою”. Хіггінс хотів здивувати друга

своїми фаховими здібностями, і саме для цього йому був потрібний цей “експеримент”. Жартуючи, вони вирішили перетворити смішну дикунку на “даму з вищого свічу”, видати її за герцогиню й переконатися в тому, що “експеримент” досяг мети Еліза, нічого не підозрюючи, погоджується навчатися. І ось професор розпочав “експеримент”.

Для нього – це суто наукова справа, а Еліза… “піддослідний кролик”.

За деякий час Еліза досягла певних успіхів. Поступово вона стає для Хіггінса і полковника Пікерінга зразковою лялькою: вони купують їй красиве й модне вбрання, навчають бездоганній вимові, світського етикету, шляхетних манер. Зневажливо дивилась на все це місіс Хіггінс, бо розуміла, що людина – то не іграшка, застерігала сина, але марно.

Досить виразно звучить порівняння, до якого вдається полковник Пікерінг: “Ця дівчина просто геніальна. Справжня папуга!”.

Освічені джентльмени не замислювалися над тим, що Еліза – жива істота, що вона має почуття власної гідності, може закохатися, страждати, мати свої бажання, мрії. Хіггінс не бачив ніякої проблеми, бо вважав, що дівчина після закінчення “експерименту” зможе жити, як захоче, “користуючись перевагами науки”.

Бернард Шоу показує, як розквітла його героїня, як вона, позбувшись поганої вимови та брутальних манер, перетворилася на справжню леді, яка була морально значно вищою за аристократок. Несподівано для всіх пробуджується і її особистість, з тонкими почуттями, вимогливістю, навіть вишуканістю. Драматург переконує нас у тому, що Еліза мас неабиякі природні здібності, світлий розум, вона винахідлива, кмітлива, має внутрішнє благородство, дивує своїм умінням тверезо мислити, зважувати обставини. Звертаючись до своїх вчителів, вона каже: “Мені хочеться лагідного слова, уваги… все ж таки я людина, а не порожнє місце…”

Експеримент успішно закінчився. Еліза справді стала схожою і мовою, і манерами на даму з вищого світу. Але не тільки Хіггінс гарно попрацював над дівчиною, а й вона вплинула на його душу, зробивши з байдужого професора фонетики чутливу палку людину. Бернард Шоу підкреслює, що неважливо, до яких верств суспільства належить людина.

Якщо вона чуйна, добра, щира, розумна, то шлях у майбутньому обов’язково знайде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Міфологічна основа та сучасний зміст у драмі-дискусії “Пігмаліон”