Із моря дмухнув холодний вітер, пронизуючи до самих кісток. Весна видалася холодною. Дрібний дощ швидше нагадував осінь, аніж весну.
Сіре небо зливалося з сірим пінявим морем, сірими скелями, сірими шинелями. Оце так південь! У Керчі майже не було дерев, а ті, що і були, вже давно порубано на дрова.
А тепла все не було, весна затримувалась. Бійці грілися біля вимочених у солярці цеглин, які були за грубку. Попереду ще запеклі бої за звільнення Криму, треба триматися. Особливо важко було пораненим. Авіація довго не присилала транспорту для
Не вистачало їжі, але найбільше докучала нестача тепла. Наказ був коротким: знайти дрова. На завдання вирушили вп’ятьох.
Молоді і дужі, стрункі як кипариси, бійці пригиналися до землі, щоб залишитися непомітними. Треба було дійти до двоповерхового будиночка, що притулився в скелях – єдиного ще необстеженого ними об’єкта. Можливо, там залишились які-небудь дрова: вікна, двері, меблі, словом, те, що добре горить.
До будинку дістались нескоро – фашисти стріляли трасуючими – увійшли у спустілу оселю. Невимовно зраділи затишкові і знайденим дровам: посеред спорожнілої кімнати
Але ніхто не наважувався зробити перший удар. Аж ось до роялю підійшов один із бійців, високий худорлявий хлопець, і, схилившись над інструментом, заграв “Полонез” Огінського. Звуки розливалися по порожній оселі, наповнюючи солдатські душі теплом і спогадами про мирне життя.
Того дня вони поверталися майже без дров, прихопили тільки відламану кимось кришку. У душі кожного звучала музика. Із моря знову дув холодний вітер, пронизуючи до самого тіла благенькі солдатські шинелі.
Але бійці не помічали того холоду, на серці було тепло.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)