Поль Верлен – неперевершений поет-лiрик, який з непересiчною майстернiстю розкриває у своїх творах найiнтимнiшi переживання людини. Його поезiї властива сповiдальнiсть i свiжiсть почуттiв, гра напiвтонiв, вiдтiнкiв барв i почуттiв, нюансiв вражень та емоцiй. У серединi 60-х рокiв ХIХ ст.
Верлен разом з поетами Рембо i Малларме став засновником поетичної групи “Парнас” – могутньої течiї французького символiзму. Вiн мав ще одного лiтературного вчителя – Шарля Бодлера, чиї “Квiти зла” також вiдзначили тематику i загальну песимiстичну атмосферу
Вiн вiдкинув поетичнi правила парнасцiв, переглянув розумiння проблеми умовностi в поезiї загалом i в такий спосiб повернув поетичнiй емоцiї дивовижну простоту, природнiсть i рiдкiсну вишуканiсть. Мабуть, найприкметнiшою рисою верленiвської нової поетичної мови є музичнiсть. Пiд “музичнiстю” Верлена не слiд розумiти тiльки бездоганну органiзацiю вiрша (використання фонетичних засобiв мови – повторень, алiтерацiй, внутрiшнiх рим, ретельного добору голосних
Це – крок у напрямку створення нової, унiверсальної поетичної мови, про яку так мрiяли представники модернiзму i авангарду. Не дивно, що Верлен є чи не найвпливовiшим поетом новiтнього часу: Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над мiстом. Нема причин неначе, А серце ревно плаче!
(Переклад М. Рильського) Творчiсть Верлена дiстала вiдгук i в українськiй лiтературi. Перший вiдгук на його поезiю є в листi Василя Стефаника до Вацлава Морачевського вiд 22 квiтня 1896 р.: “За стан мiй я не годен Вам писати. Щось так багато на душi накипiло, а таке журливе i безконечне, що драпане пером на паперi загонить тоту сумовитiсть ще глибше, як перед тим. I слiв бракує.
А от хiба Верлен, може, хоч в частинi Вам скаже то, чого я не гарен”. Тихi ридання. Сумно ридає Осiнь вогкая, Серце дрож обiймає, Дика ж розпука, Що на нiм грає. Блуджу – зболений, Свiтом зболеним.
Увесь змарнiлий, Як вiтром битий, По пустих нивах Листок зiв’ялий. “Осiнню пiсню” Верлена вперше переклав П. Грабовський 1897 року I. Франко переклав два вiршi Верлена. Франко критикував Верлена за аполiтичнiсть та песимiзм. М. Зеров i С. Савченко вивчали доробок французького поета протягом 20-х рр. Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та iн.
На мою думку, поезiя Поля Верлена загострює найсумнiшi вiдчуття. Поет передає тонкi вiдтiнки i глибокi суперечностi душевних почуттiв. Лунає “Осiння пiсня”, i вiдчувається, як осiнь впливає на пiдсвiдомiсть людини i її минуле, немов вона хоче передати людинi свою лютiсть i хмурiсть: Що ж? До краю треба плутать, Вiтер лютий дме в кiстки, Мов те листя мене крутить, Та швиря на всi боки.
VK. init({apiId: 2798153, onlyWidgets: true}); VK. Widgets. Comments(“vk_comments”, {limit: 20, width: “790”, attach: “*”});
(2 votes, average: 4.00 out of 5)