У лiтературi iснують так званi вiчнi теми. Вони рiзнi – це й сенс людського буття, i пошук моральних цiнностей, i кохання. У рiзнi епохи iснування людства рiзнi поколiння вiдчували схожу необхiднiсть вирiшити для себе цi важливi питання, бо i зневiрювалися, i закохувалися люди вiдтодi, як вперше усвiдомили себе людьми.
З часом багато що мiняється, але цi теми не даремно названо “вiчними”.
Звичайно вони не могли не порушуватися у найвидатнiшiй пам’ятцi свiтового мистецтва – Бiблiї, за моральними засадами якої жила i досi живе значна частина людства.
Багато письменникiв зверталися у своїй творчостi до цього джерела. Серед них i видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем, який до того ж вирiс у релiгiйнiй родинi та першим здобув релiгiйну освiту.
Його “Пiсня над пiснями” – поетична розповiдь про перше чисте кохання. Почуття головного героя твору, Шимека, наскiльки цнотливе та свiтле, що в ньому самому є щось вiд релiгiйностi,
Бузя – принцеса. Колоди, понакиданi бiля хати, – кедри й буки, що згадуються в “Пiснi над пiснями”. Кiшка, яка лежить коло дверей i грiється на сонцi, – одна з польових ланей, що згадуються в “Пiснi над пiснями”…(…) Все-все з “Пiснi над пiснями”.
Бузя нагадує йому бiблiйну Суламiф. Її життя – життя звичайної дiвчини, що знає про несправедливiсть свiту: друге замiжжя матерi вона сприймає, як зраду. Порiвняно з Шимеком, вона бiльша реалiстка. Естер-Люба не вiрить в чаклунство, здатна плекати плани помсти новому чоловiковi матерi, але кохання спочатку переселяє у свiт “Пiснi над пiснями” й її.
Рiзниця у свiтосприйняттi вийде назовнi пiзнiше. Шимек i Бузя обмiнюються цитатами, й тi звучать у них дуже природно, “Пiсня над пiснями” дозволяє їм нiби розумiти думки одне одного.
Невиннiсть кохання цих двох молодят така, що навiть батьки, що дотримуються суворої моралi, дозволяють їм гуляти вдвох i вибачають, коли тi забувають пiд час спiлкування про справи. Можливо батьки теж вiдчувають поетично-релiгiйне забарвлення стосункiв Шимека та Бузi.
Але дiйснiсть втручається у казку, все ж таки Шимек i Бузя живуть у реальному свiтi, й от вже вiн їде вчитися, порушивши завiти батька, стосунки мiж ними майже розриваються. Батько навiть було обiцяв нiколи не простити Шимековi. “Холодне, страшенно холодне було наше листування. Та хто мав час помiчати це у царствi мрiй, в якому я перебував?”. Тут йдеться про iншi мрiї, хоча змiст їх не уточнюється, зрозумiло, що стосуються вони якоїсь кар’єри, спроб досягти життєвого успiху. Повною несподiванкою стає для нього звiстка про заручини Бузi.
Шимек не зважив, що життя не стоїть на мiсцi: повернувшись додому, вiн бачить мiстечко таким самим, як вiн його залишив, “Бракувало тiльки “Пiснi над пiснями”, але й вона нiби повертається до нього при зустрiчi з Бузею. Тiльки це вже не та пiсня. Глибоке розчарування чекає на Шимека. Саме подорослiшавши вiн розумiє, що його кохання до Бузi було справжнiм i взаємним, але не лише це, на нього чекає страшне вiдкриття: “Невже я прогавив своє щастя, прогавив навiк? Невже я власними руками спалив свiй дивовижний палац i випустив гарну божественну царiвну, яку я колись зачарував?” Марно вiн намагається повернути минуле.
Щастя, яке було поруч, вже втрачено, рядки з “Пiснi над пiснями” не знаходять вiдгуку. “Надто пiзно я схаменувся, згадав, що є Бузя на свiтi… Бузя, яка має серце, що сумує, i душу, що геть поривається звiдси в iнший свiт…”
Шукаючи успiху, Шимек втратив цiннiсть значно бiльшу: саме кохання, що надихало його життя. Тут можна згадати бiблiйну тезу, що не належить до “Пiснi над пiснями”: нiчого не вартi всi земнi скарби, якщо за них людина втрачає душу. Чи – у цьому випадку – одну з найголовнiших власних цiнностей.
Вже й кар’єра стає Шимековi не потрiбною, йому лишається тiльки згадувати про колишнє щастя, втрачене у гонитвi за приземленими успiхами…
А скiльки людей протягом iснування людства робили ту саму фатальну помилку? Так було в бiблiйнi часи. Так сталося iз Шимеком. Таке може статися з будь-ким, хто необачно мiняє вiчне на тимчасове, духовне на матерiальне.
Мiняються зовнiшнi обставини та причини, але лишається головна сутнiсть. Може варто, нарештi, прислухатися до мудростi минулого, щоб не повторювати в майбутньому тi самi помилки?
Обрана Шоломом-Алейхемом форма твору лише пiдкреслює неминущу актуальнiсть вибору цiнностей.
Тому “вiчнi теми” лишатимуться джерелом натхнення завжди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)