Твори Миколи Зерова та інших письменників Розстріляного Відродження йшли до нас важко і довго – крізь недоброзичливу упередженість, фальсифікації, або просто через замовчування. Але нині вони стали джерелом натхнення наших сучасників, частинкою нашої історії та культури.
Микола Зеров вже давно отримав визнання як літературознавець, як критик, як перекладач, але лише обмежене коло найближчих до письменника людей знали його як поета. Як свідчив Дмитро Зеров, його старший брат начав писати досить рано, але серед перших його творів були
Але іронічність і жартівливість віршованих творів Миколи Зерова конфліктувала із отриманими переживаннями молодої людини, такими, які змушували його зупинятися перед незвіданими таємницями людського буття. Завжди вабило Миколу Зерова, Зерова-поета зоряне небо. Він бачив у цьому небі якийсь невідомий Всевишній початок, прагнув якщо не розгадати, то хоч увібрати таємний зміст цього початку.
У дуже важкий для поета 1931 рік одного разу він побачив сон, у якому він був Святослав, і “важенні перепони” сипали йому
В кінці вірша автор зарисував пейзаж, який відкривався йому з вікна, до якого той підійшов для того, щоб позбутися жаху гнітючого страшного сну.
“Ніч місячна кругом, така студена,
Антена гнеться, як стрункий стебло,
І чорний день десь дзвонить у стремена”.
І знову ми бачимо нічне небо, яке чи то ятрить душу поета, чи то заспокоює. У поетичному світі Миколи Зерова вмістився поетичний світ тисячолітнього досвіду української культури. Залишається лише дивуватися, наскільки невимушено і природно співіснують і книжковий образ, і сам автор, і плід його поетичної думки. Широка душа талановитого письменника і поета вбрала в себе все, що для простої людини було не більше, ніж порожні звуки далекого минулого.
Навіть звичайні задимлені дороги серед полтавських полів для чутливої душі Миколи Зерова відкривають нерозбещений потенціал людської спільності, магічний зв’язок не тільки часів, а й поколінь.
Здавалося б, що можуть значити для сучасної людини першої половини XX століття переживання героїв давнього вавилонського епосу? Тим не менш, герой сонету Миколи Зерова Гільгамеш своїм невгамовним прагненням до пошуку сенсу життя повинен був стати близьким кожному, хто відчував трагічне наближення до сліпого схиляння мас перед догмою.
У тридцятих роках поет і письменник Микола Зеров вже повністю усвідомив, що його солодким сновидінням про “спокої самотньої кімнати” не дано було збутися, що знайдена на бруківці підкова, “єдиний хороший в майбутнє знак” є не більше, ніж дитяча віра в диво. Зерову тепер уявляється зовсім інше, і зовсім інший, зловісний зміст отримує епітет “чорний” в останніх рядках сонета “1933”:
“І почуття всохли соковиті:
Так просихає торфу чорний пласт…”.
Трагічно була і доля поета. Через деякий час Миколу Зерова звинуватили в участі у підпільній терористичній організації та в її керівництві. Його заарештували і невдовзі розстріляли.
Невідома навіть точна дата смерті талановитого письменника і поета.
“Поети, як ангели…
Немає у поетів могил…”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)