Народився на Херсонщині в селянській сім’ї. Закінчив Елизаветградское реальне училище, вступив у Петербурзький політехнічний інститут. Перша світова Війна не дозволила продовжити навчання: його мобілізували й відправили в Київську військову школу.
В 1917 р. Маланюк переходить до лав УНР. Після поразки уряду УНР емігрує в Польщу, а потім у Чехо-Словакию. Там учився в Господарській академії в Подебрадах. Після працював інженером у Польщі. Після Другої світової війни емігрує в Німеччину, потім у США.
Умер Внью-Йорке.
Поет. На Творчості
Автор поетичних збірників “Стилеті стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Август” (1964), “Перстень і посохнув” (1972) і ін., культурологічних і історичних досліджень, есе. Навіть на перший погляд поезія Маланюка відрізняється від поэзий його сучасників глибиною, значним психологічним навантаженням і жадає від читача неабияких знань із історії, філософії, психології й культурологии.
Хоча Євгеній Маланюк і вважав своїм духівником Павла
В Маланюка реальний мир виникає крізь призму поэтового “я”, і читач захоплюється символістикою й образністю. Так, у поезії “Стилет або стилос?..” ці предмети несуть на собі не просто пряме, матеріально виражене значення: стилет – короткий кинджал, стилос – паличка для листа. Стилет є символом вічного близького бою сам на сам, свідомого вибору жертовної боротьби за ідеали народу. Стилос – це уособлення мистецтва з його, витонченою гармонією, музикантом людських почуттів і магією добра й краси
Стилет або стилос? – не осяг Подвійно Коливаються трагічні ваги
И це не дилема самого Маланюка. Це поетичне – зображення того, що трагедія України викликана її колоніальним статусом, втратою державної незалежності й національної волі, а внаслідок усього – і особистого достоїнства й національної самосвідомості, духовного багатства націй. Крізь все життя автор несе провідну ідею відродження держави через відродження історії
Поезія “Під чужим небом” яскраво описує стан душі поета у вигнанні. Навіть перебуваючи за кордоном, поет не перестає боротися за свою землю як теперішній патріот, але і як теперішній син Маланюк сумує за рідним краєм (“Чужі: і земля, і небо тут, і люди…”) і не знаходить собі місця в “тій” житті (“Чому ж я отут?..”). І ця туга за Батьківщиною пронизана такою любов’ю й ліричністю, що навертаються сльози:
Не треба ні паризьких бруківок, Ні Праги вулиць просторих: Усе сняться материнські руки Стара солома рідких дахів (“Під чужим небом”)
И ці дитячі спогаду про красу рідного краю, материнське тепло урізалися в серце поета. Тому несе Маланюк Любов, Красу й Надію навіть крізь холодні реалії нових пор:
Блакить крізь готику підмостків, Дзенькає цемент крізь духу плоть будов И все-таки таки: на початку було – Слово і все-таки таки: начальний дух – Любов!
Це Же В особистості Євгенія Маланюка яскраво виникає образ українця-борця, що “сприймає мир оголеним нервом” і який глибоко переймається завжди актуальною проблемою державної суверенності України, рішення якої він знаходив в спадщині минулого, на й своєму життєвому шляху був смолоскипом надії на світле майбутнє
(1 votes, average: 5.00 out of 5)