Поему “Сон” Тарас Григорович Шевченко написав повернувшись з України. Він був глибоко вражений долею земляків зі своєї рідної землі.
В епіграфі він намагається донести людям правду про суспільство, яке пропагує зло та насильство. Далі поет готує читачів до сприйняття основної частини. Тут він дає характеристику російському самодержавству.
Шевченко засуджує політику загарбання Миколи І. Він вважає царя головним розкрадачем та катом української нації. Тоді автор характеризує ненаситних панів, він не може примиритися з тим, що
Після вступу Тарас Григорович переходить до опису видінь, які йому здавалося б наснилися. Ліричний герой поеми прощається з рідною землею в польоті за совою. Чарівливі пейзажі міняються картинами життя простих людей, суспільства вцілому.
Тут описується життя українського села того періоду: сльози матері за сином, який йде в солдати, опухшу від голоду дитину, матір якої відробляє панщину, каліку, в котрого забирають навіть останню одежину.
В другому ліричному вступі Шевченко ставить риторичне питання про те, чи довго ще буде тривати така тяжка реальність, основна думка якої –
Перед другою частиною в поемі подається зимовий пейзаж. Ліричний герой, пролітаючи над Сибіром, чує дзенькіт кайданів. Поет знову засуджує дії царя.
На противагу його негативному образу далі вимальовується світлий образ борця-патріота.
Третя частина поеми “Сон” починається пейзажем міста. Ліричний герой потрапляє на феєрверки з нагоди параду. Штучну радість людей він не сприймає та називає їх дурнями.
Перед палацом царя він зустрічається з чиновником, котрий відрікся рідної мови заради служінню цареві. Попавши в царський палац ліричний герой іронічно вигукує про те, що потрапив до раю.