Есть всегда что-то особенно
Благородное, кроткое, нежное,
Благоуханное и грациозное
Во всяком чувстве Пушкина.
В. Бєлінський
Багата і різноманітна творчість великого поета. І, напевно, немає людини, яка б не доторкнулась до джерела пушкінської поезії, яка б не знала цих слів: “…чувства добрые я лирой пробуждал”. Вони спливають у свідомості мимоволі, коли про них зовсім не думаєш. Вони зачаровують музикою вірша.
Одухотворяють одним надзвичайним сполученням якихось високих слів: почуття, ліра, пробудження.
Тихесенько
Думки пливуть вільно і легко, як білі хмари по блакитному небу.
Всі ми пройшли через чарівні казки Пушкіна. Це він будив у наших дитячих душах ніжне почуття до доброго безкорисливого старця, який маявся із своєю владною і лютою старою. І весело сміялися, слухаючи про те, як “підстрибнув піп до стелі” від щиголів розумного, хитрого і доброго Балди. Але от, заглибившись у вірші юного Пушкіна, ми читали урочисто звучну назву: “Спогади в Царському Селі”.
Там є надзвичайні за своєю простотою слова:
Але талант молодого поета незабаром став набувати бунтарського характеру. “Я рабство ненавиджу”, – заявляє він у вірші “Ліцинію”. Віддаючи данину класицизму, він пише оду, присвячує її свободі. Читаючи “Вольність”, ми почуваємо, які суперечливі часом симпатії юного поета, але вже чітко проглядається його громадянська позиція:
Самовластительный злодей,
Тебя, твой трон я ненавижу.
На боротьбу з навколишнім злом Пушкін палко закликав своє покоління:
Пока свободою горим,
Пока сердца для чести живы,
Мой друг, отчизне посвятим
Души прекрасные порывы.
І хіба можна дивуватися тому, що в багатьох декабристів був текст вірша “Деревня”, де “друг людства” яскравими фарбами описав жахливість життя народу під владою “панства дикого”. А як щиро і полум’яно звучить знамените послання “У Сибір”, де він закликає підтримати “горде терпіння” і впевненість у торжестві волелюбних ідей декабристів.
У важку пору життя Пушкіна зігрівала свідомість того, що “плавцям” він співав і залишився їм вірний… “Я гимны старые пою”, – заявляє він.
Але життя різноманітне. І гама добрих почуттів людини багата своїми фарбами. І не останнє місце займають у житті людини почуття любові, ніжності, вірності.
Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя…
Шкода, що ці вірші про ніжно улюблену няньку поета звучать якось не дуже часто. І ми часом звикаємо до того, що бабусі наші віддано і самозабутньо нам служать, а в нас для них не завжди знаходяться ніжні слова.
У поезії Пушкіна особливо свіжо і чисто виражене почуття дружби. Скільки ніжності вкладено у звертання до Пущина: “Мій перший друг, мій друг неоціненний”. Дружбу з товаришами, осяяну “променем ліцейських ясних днів”, поет проніс через усе життя: “Друзья мои, прекрасен наш союз!”
Або неповторне почуття першого кохання. Напевно, тому воно і зветься перше, що не єдине в житті людини. Але як з часом принижується, опошлюється минула дружба. А Пушкін вчить нас по доброму ставитися до втрати першого кохання, першого почуття:
Я вас любил так искренне, так нежно,
Как дай вам Бог любимой быть другим.
От такі і багато інших почуттів будить у нас поезія О. С. Пушкіна. Великий російський поет воістину спорудив собі нерукотворний пам’ятник, до котрого “не зарастет народная тропа”. Поет мав повне право сказати:
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
(1 votes, average: 5.00 out of 5)