Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов’язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. Ще задовго до доби Шести династій (IV – V ст. н. є.) – періоду найбільшого розквіту культури в Китаї – там існували окремі висловлювання про літературу та мистецтво, які до певної міри підготували відомі шість принципів Се Хе (479-502 pp.). Великий вплив на розвиток мистецтва мали конфуціанство та даосизм.
Зокрема Сюнь-цзи (III ст. до н. є.) вважав, що “прекрасне може змінити природну злу сутність людини, зробити
Лао-цзи та його послідовники, навпаки, головним принципом у художній творчості вважали природність (цзи-жань), яка повинна бути основою життя, тобто відхід від світського його способу, занурення в життя природи. Принцип Цзижань вимагав від творця, щоб його дітище було простим і скромним.
У працях філософського та історичного характеру так званої доби Царств, що борються (V-III ст. до н. є.), є чимало матеріалів, які свідчать про розуміння авторами призначення мистецтва, ролі художника в суспільному житті, творчого методу провідних майстрів. Видатні китайські митці – поет Цао Чжі і художник Ван І вважали,
Розпорошені висловлювання про живопис уперше систематизував геніальний художник Ту Кайджі (IV ст.)- Головним у творчості він вважав передавання суті, або основного духу, об’єкта, що зображувався (шень ці). Ідеї Гу Кайджі в трактаті “Категорії стародавнього живопису” розвинув теоретик і практик мистецтва Се Хе, який прямо сформулював завдання живопису як специфічної сфери людської діяльності. Це, зокрема, вимоги до художника домагатися у творчості життєвості та правдивості. Важливе значення для літератури має перший принцип Се Хе – “вираження суті явищ життя”. Китайський теоретик вважав, що в природі існує певна категорія Ці.
Залежно від її тлумачення послідовники Се Хе обирали матеріалістичні або ідеалістичні позиції. Згідно з ученням Се Хе Ці – то певна сутність світу, універсальне начало, притаманне всім речам на світі.
Тривалий час китайські вчені намагалися розтлумачити природу цього принципу. Між ними точилася запекла боротьба з приводу того, чи може людина навчитися мистецтву живопису, чи це є своєрідним “божественним даром”.
Дослідники вважають, що китайський живопис є надзвичайно поетичним, це якнайточніше передає відома фраза Су Дунпо про пейзажні малюнки Ван Вея: “У віршах картина, а в картині вірші”. Поезія і живопис у Китаї завжди були пов’язані непорушною єдністю настроїв, образним колом, своєрідністю художнього світобачення. Кращі художники цієї держави були поетами, а поети нерідко були художниками.
Тому поетичність (тії) Багато хто з дослідників вважає основним критерієм в оцінці творів мистецтва.
З сучасних позицій варто відзначити й третій принцип Се Хе, який звучить так: “відповідність форми реальним речам” (іньу сянсин). Цей принцип є ключем до розуміння творчого процесу в мистецтві середньовічного Китаю. У наступні століття принципи Се Хе знайшли свій розвиток у цілій низці наукових трактатів, серед яких відзначимо “Слово про живопис із саду з гірчичне зерно” (XVII ст.).
Теоретики середньовічного Китаю, звертаючись здебільшого до живопису, водночас порушили цілий ряд важливих проблем, що стосуються й інших мистецтв, зокрема літератури.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)