ПЛАН – Ю. ЯНОВСЬКИЙ

11 КЛАС

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ПРОЗА

Ю. ЯНОВСЬКИЙ

ПЛАН

Трагедія Ю. Яновського як творчої особистості

I. Ю. Яновський – сміливий новатор в українській літературі XX століття. (Вже перші збірки новел Ю. Яновського “Мамутові бивні” (1925), “Кров землі” (1927) підтвердили відхід нової хвилі української літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти і початку XX ст. На них позначився вплив футуризму й кіностилістики, що вабила до себе Яновського. Для сюжету новел митця характерні динамічна зміна

картин, зміщення різних часових площин, несподівані повороти, загадкові ситуації, екзотичні імена (Рубан, Ма, Матте), раптове втручання голосу автора в текст – усім цим письменник хоче здивувати читача, шокувати його уяву.)

II. Герой новел – борець за ідею. (Своє покликання Ю. Яновський вбачав у звеличенні мужності героїв революції, тому його герой романтичний. Автор ставить свого персонажа перед нелегким вибором, у якому перемагає революційний обов’язок. Герой письменника – сильна, вольова натура, яскрава особистість, якою керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план.

Цей мотив був провідним

у тогочасній прозі. Але Юрій Яновський завжди йшов своїм шляхом, тому вніс мотив, який не звучав у творах інших авторів, – він сміливо порушує проблему чистоти червоного прапора і робить те ненав’язливо.)

III. Роман “Чотири шаблі” – найбільш багатостраждальний у біографії Ю. Яновського. (Вийшов роман 1930 року, але і через півстоліття після опублікування залишався предметом найбезглуздішої критики, був, по суті, вилучений з літературного процесу. Навіть після смерті письменника ще довго писали, що він у своєму творі, “показуючи громадянську війну на Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, безлад, відсутність спрямовуючого центра в особі партії більшовиків”.

Яновського звинувачували і в тому, що він писав свій твір на хвилі “націоналістичної романтики”. Критики вважали роман неправдивим, наклепницьким, авторові дорікали за оспівування анархії та отаманства. Ю. Яновському довелося виправдовуватися за те, що твір був перекладений чеською та німецькою мовами, за те, що друкувався за кордоном, а пізніше прилюдно визнав роман гіркою помилкою. Авторові під тиском довелося насильно змінити свої ідейно-художні орієнтири, що насправді означало відречення від свого “я”. “Чотири шаблі” стали останнім твором, у якому Яновський був ще самим собою.)

IV. Письменник змушений вчитися писати по-новому. (Уже перші несхвальні відгуки про “Чотири шаблі” змусили письменника насторожитися, не минули для нього безболісно. Ю. Яновський був просто вибитий із колії, протягом кількох років (1930-1932) він не може зорієнтуватися, з-під його пера виходять малохудожні драматичні твори. Як з гіркотою зазначав сам митець, він “вчився писати “під Кириленка””.

Г. Костюкові він зізнається: “То наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко.

Звичайно, коли ви писали колись інакше…”. Але змінити письменник нічого не міг. Адже починалися репресії.)

V. Роман “Вершники” – культовий твір української літератури XX століття. (Роман “Вершники” був написаний після безжального розгрому роману “Чотири шаблі”, тому мав стати твором про героїзм творців революції, які відстоювали її завоювання на фронтах громадянської війни. А натхненником перемог була Комуністична партія. Це був твір, який відповідав усім вимогам нового методу – методу соціалістичного реалізму. Загубитися творові не дав талант письменника, який зумів наснажити роман загальнолюдським змістом, що не піддається ніяким ідеологічним настановам. “Вершники” стали своєрідним компромісом із самим собою, спробою реабілітувати себе перед офіційною критикою за роман “Чотири шаблі”. Написаний твір ідеологічно правильно, тому довгий час вважався вершинним досягненням митця.

У Москві влаштовується спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті “своїм”.)

VI. Головний редактор журналу “Українська література”. (У роки війни проти фашизму офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу “Українська література” (з 1946 р. “Вітчизна”), який під час війни видавався в Уфі. За цей період у часописі опубліковані всі кращі твори українських письменників. Ю. Яновський залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П. Тичини, М. Рильського, О. Довженка, І. Кочерги і свої.

У 1947 р. ЦК КП(б)У ухвалює постанову “Про журнал “Вітчизна””. Яновського звільнено з посади за “націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів”.)

VII. Знову в опалі. (У кінці 40-х років прозаїк почав працювати над новим романом. Він мріяв написати про те, як люди тяжкою працею відроджують життя, як на їхню долю випадає багато труднощів і випробувань, але надія на краще додає їм сили.

Роман мав назву “Жива вода”. У ньому втілилася світла віра письменника-романтика в перемогу життя над смертю, показано правдиві реалістичні картини складної повоєнної дійсності. Невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і вад. Через півроку після розгрому “Живої води” Ю. Яновський був змушений надрукувати у “Літературній газеті” лист, у якому “визнав” і свою “відірваність од життя”, і “формалістичний задум” роману, і “шкідливі деталі” в ньому.)

VIII.”Реабілітація”. (Деяке полегшення в житті письменника настало 1949 p., коли вийшов його цикл “Київські оповідання”, за який Яновському 1948 р. присуджено Державну премію СРСР.)

IX. Ю. Яновський – трагічна постать в українській літературі. (Доля Ю. Яновського – ще один приклад зламаної долі та понівеченого таланту. Письменник свої найкращі твори написав замолоду, вони стали гордістю нашої літератури, а потім усе життя виправдовувався за них і підлаштовувався, намагався виконати настанови партійних функціонерів. Але наперекір усім несприятливим обставинам Яновський був оригінальним у своїй творчості, тому й не загубився, але зламаний морально, так і не дав повністю, розквітнути своєму творчому обдаруванню.)