В iсторiї було чимало переломних моментiв, але початок ХХ сторiччя був особливим навiть серед них. Його можна назвати добою не-однорiдностi розвитку цивiлiзацiї, зiткненням культурних епох, що вже потiм вилилися в полiтичнi катаклiзми. Ламалися традицiї, як звичаєвi в багатьох країнах, так i мистецькi. Моральне сум’яття, загальна невдоволенiсть, розчарованiсть i найрiзноманiтнiшi пошуки панували в душах людей. Передчуттям змiн була сповнена атмосфера.
I, як завжди, серед творчих людей знаходилися тi, що жили саме цим особливим передчуттям i були здатнi
Таким письменником був i Максим Горький у раннiй перiод творчостi.
Молодiсть, iдеалiзм i надзвичайно багатий для його вiку життєвий досвiд зумовлювали свiжiсть погляду на подiї та дозволяли вiдкривати новi ракурси, знаходити новi теми, образи, новий стиль. Романтизм раннiх оповiдань Горького сильно вирiзнявся з традицiй класичного романтизму. Суто новаторськими стали його “пiснi” i казки-легенди, метафоричнi, дуже актуальнi за тематикою i сповненi надзвичайної вiри в людину. Саме в них найвиразнiше передано дух епохи: вiд емоцiйного ладунку до самого сполучення прози та героїко-романтичної
Не випадково на деякi з них полiтичнi дiячi реагували на творчiсть Максима Горького сильнiше й швидше за лiтературнi кола, а з символiчним образом Буревiсника в уявi людей поєднався образ самого письменника.
Справдi, його “Пiсня про Буревiсника”, написана 1901 року, тобто на самому початку столiття, викликала чи не найсильнiшi пристрастi, що взагалi мали будь-якi лiтературнi твори. “Зазначений вiрш склав сильне враження на лiтературнi кола вiдомого напряму, при цьому Горького стали називати не лише “буревiсником”, але й “буреглашатаєм”, бо вiн не лише проголошує про майбутню бурю, але кличе бурю за собою”, – засвiдчує довiдка департаменту полiцiї, i, мабуть, важко знайти кращий доказ.
У “Пiснi про Буревiсника” виразно передано бойовий дух, пристрасна жага волi: на тлi гри стихiй, коли майже все живе завмирає або ховається, “гордо лине буревiсник, чорнiй блискавцi подiбний”. Безстрашний птах кидає виклик усьому свiту.
Цей твiр був поворотним i для самого Горького, його доля як лiтератора остаточно переплiтається з його долею як полiтичного дiяча. Стає важко розрiзнити, де закiнчується одне i де починається iнше. 1902 року його обирають почесним академiком, але результати виборiвскасовуються з суто полiтичних причин з прямим утручанням самого царя.
В. Короленко й А. Чехов на знак протесту вiдмовляються вiд цього ж звання: лiтература й полiтика знову змiшуються в одне, i це теж – характерна прикмета тих часiв.
“Пiсню про Буревiсника” активно використовували в агiтацiї серед робочих кiл соцiал-демократи та бiльшовики. Вождь бiльшовикiв Ленiн використовує горькiвський образ у своїх статтях. Одна з них – “Перед бурею” – закiнчується цитатою з “Пiснi про Буревiсника”: “Хай сильнiше гряне буря!”
Але й свiт мистецтва починає бачити в Горькому саме лiтератора нового типу, “вiзитiвкою” якого для всiх є знов-таки саме “Пiсня про Буревiсника”. За зiзнанням О. Купрiна, в його повiстi “Поєдинок” “усе смiливе та буйне” належало авторовi “Пiснi про Буревiсника”. Вiн писав Горькому: “Якби ви знали, як багато я навчився вiд Вас, i який я вдячний Вам за це”.
Образ Буревiсника нiби поширюється на всю подальшу творчiсть Горького: наприклад, артист в. качалов називав “п’єсою-буревiсником” п’єсу “На днi”.
Iнший письменник i драматург, л. Андреєв, теж згадував”Пiсню про Буревiсника” у вступi до збiрки своїх творiв, уточнюючи “про вплив Горького не лiтературний, а вплив лицаря духу на того, хто коливається i нерiшуче любить цей дух”.
Наостанок слiд звернути особливу увагу: тут пiдкреслюється найважливiше в “Пiснi про Буревiсника” – те, за що й любили сучасники Горького в цьому творi. Горький зумiв передати саме найтиповiшу й узагальнену сутнiсть прагнень бiльшостi своїх сучасникiв. Не лише настрiй, не лише образ.
Символiчний змiст метафор “Пiснi…” дуже легко розгадується, вони простi, але велика глибина й не була потрiбною. У цьому випадку простота – не недолiк. Масштабнiсть почуття, знайомого потроху всiм сучасникам Горького, пiдсилилася в “Пiснi про Буревiсника” до здатностi роздмухувати до справжнього полум’я “нерiшучi”, але вже наявнi бажання, а отже й надихати iнших.
Iнакше кажучи, “Пiсня про Буревiсника” стала вiдображенням одного з найсуттєвiших моментiв тiєї доби, своєрiдним документом-пам’яткою. Не фактографiчним, а емоцiйним, що не менш важливо. Сама тодiшня популярнiсть цього твору доводить про правильнiсть вiдчутої Горьким тенденцiї з духовного життя людей, що в свою чергу свiдчить про художню майстернiсть автора.
Якщо ми бажаємо дiзнатися, що вiдбувалося на початку минулого столiття, можна зазирнути в пiдручник iсторiї, але якщо нас цiкавить, що вiдчувала тодi значна частина людей – про це нам розповiсть “Пiсня про Буревiсника”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)