Піктографія – внеязыковая знакова система

У деяких народів Африки існував предметний лист у вигляді намист із різнобарвних бусинок, раковин, зерен. З їхньою допомогою становили послання – освідчення в коханні, попередження про небезпеки, запрошення. У нігерійського народу йоруба про винесення смертного вироку сповіщало своєрідне послання – яйце папуги, подібно п’яти апельсиновим зерняткам з однойменного оповідання Артура Конан Дойла. Цікавим прикладом піктографічного листа є пословичное лист народу эве, що живе на території Нігерії й Гани. Стандартні картинки використали

для записів (вірніше, нагадування) “слів старих”, тобто народної мудрості.

Умовні значки й картинки вирізали на посудинах з гарбуза – калебасах. От приклади запису деяких прислів’їв эве:

“Куди голка, туди й нитка” (сини випливають по стопах батька).

“Мир великий, як баобаб!” (людина намагається, коштуючи між деревами, обхопити їхнім разом). В Африці здавна існують і більше доконані форми листа, причому не запозичені, а споконвічні. Так, жителі Сахари туареги користуються консонантним листом тифинаг, що сходить до древнього лівійського листа, дотепер не дешифрованому.

Народ ваи,

що живе Ліберії й Сьерра – Леонові, пищет складовим листом, що створив в 1833 р. Момолу Лувалу Букэлэ на основі древнього, незбереженого рисункового листа нсибиди.

Учені дотепер не прийшли до однозначного висновку, чи була писемність в інків – індійського народу, що жив на території сучасної республіки Перу в XII-XIV вв. Жодне держава не може існувати без писемності: необхідно вести постійний облік, передавати повідомлення про події в країні, розпорядження. Творці величезної держави – найбільшого в доколумбовой Америці – повинні були мати лист. Однак його так і не виявили.

Схоже, що лист інків (точніше, предписьменность) просто мало занадто незвичайний вид. Стос ( мовою идейцев кечуа – “вузол”) – оригінальне породження инкской культури; це вовняні або бавовняні мотузки, до яких прив’язували ряди шнурків. Число шнурків на одній мотузці доходило до сотні, і на них зав’язували вузли різної форми. Кількість і форма вузлів позначали числа. Найбільш вилучені від мотузок вузли відповідали одиницям, ледве ближче розташовувалися десятки, ще ближче – сотні, тисячі…

За допомогою цих вузликів, що нагадують кісточки рахунків, виражалося будь-яке число, а кольори шнура позначав той або інший предмет. Бурий кольори символізував картоплю, жовтий – золото, червоний – воїнів і т. д. Стос дозволяло чиновникам передавати різну інформацію про податки, число воїнів у тій або іншій провінції, позначати людей, що пішли на війну, кількість загиблих, народжених або померлих і багато чого іншого. Розшифровували інформацію спеціальні тлумачі стос – стос – камайокуна.

Головним серед них був “особистий секретар” Верховного правителя інків – Великого Інки, що подавав йому зведену інформацію. Іспанці, що зштовхнулися зі стос, були уражені тією швидкістю й точністю, з якої їм видавалися самі різні відомості. Взявши в руки стос, кипу-камайокуна відразу ж починав “читати” по шнурах і вузлам. Голос читця ледь устигав за його поглядом і рухами рук. Предписьменностью була й піктографія.

Слово це запозичено із грецької мови й у перекладі означає “рисунковий лист”, тобто таке, при якому повідомлення передається за допомогою малюнків. До піктографії, очевидно, ставляться й древні наскальні малюнки. Піктографія використається й у сучасному світі

Так, малюнок вилки й ножа на дорожньому знаку, що означає, що поблизу перебуває ресторан, – це сама теперішня піктограма. Інший приклад – що біжать, пливучі, що боксують людські фігурки. Подібними піктограмами на олімпіадах і інших великих міжнародних спортивних змаганнях позначають різні види спорту. Піктограми зручні, оскільки не пов’язані з конкретною мовою й усім зрозумілі.

Але саме тому вони непридатні для запису мовлення й властиво листом не є. Піктографія – внеязиковая знакова система, оскільки вона прямо виражає думки, а не слова й речення. І проте саме з її відбувся найдавніший словесний лист. Багато народів, створивши піктографію або інші писемності, так і не зуміли самостійно винайти лист

Про деякі явища важко сказати, що перед нами: предписьменность або вже лист. Наприклад, учені дотепер сперечаються про таблички з острова Великодня, про ацтекський лист і інших предписьменностях. Теперішній лист виникає тільки тоді, коли зображення стає не малюнком, а знаком, абстракцією.

Про це перетворення говорить можливість уживати такий знак у переносному значенні, передавати й інші слова, які також або схоже звучать. Подібним чином записують і сучасні ребуси. Аналогічно було влаштовано й древній лист. Ребусний принцип епізодично зустрічався й у предписьменностях. У знаковій системі, використовуваної африканським народом йоруба, шість раковин означають &;#8216;привабливий’ (а шнур із шістьома раковинами – щось начебто любовного послання).

Цей знак з’явився тому, що слова шість і привабливий звучать мовою йоруба однаково – [efa]. Так виникає знаковий зв’язок між звучним мовленням і накресленням – основа кожної писемності

В 1521 р. іспанські війська на чолі з Эрнаном Кортесом вторглись у Теночтитлан, столицю могутньої імперії ацтеків. Чудове місто, що був богаче й грандіозніше будь-якої європейської столиці того часу, виявився зруйнований. На його місці коштує тепер столиця Мексики Мехіко

Але пам’ять про древню цивілізацію не зникла безвісти. Крім численних археологічних знахідок, виявлених при розкопках, до наших днів збереглися барвисті книги ацтеків, називані кодексами. Звичайно запису робили на спеціально обробленій шкірі або на “папері” з кори дикої смоківниці, попередньо виробленої й загрунтованої. Древня книга – тлакуила – являла собою довгу смужку такого паперу, для зручності складену “гармошкою”. Переписувачів і тлумачів записів також називали тлакуилами.

Лист ацтеків можна було б назвати картинописью: всі книги – це серії кольорових картинок. Історикам не завжди легко їх прочитати: малюнки, які позначали предмети й події, ще не придбали стійкого значення. Писемність ацтеків робила лише перші кроки на шляху перетворення в ієрогліфічну. Поняття “узяття міста” передавалося малюнком палаючого храму, а “подорож” – ланцюжком слідів людських ніг. Велике значення мав і кольори, у який офарблювали те або інше зображення. Людська фігура жовтих кольорів означала неодмінно жінку, розфарбована фіолетовим – Верховного правителя.

Все-таки ацтекські тлакуили – це не просто картинки, а перехідна до листа форма піктографії. У них окремі словесні знаки – конкретні або символічні зображення для певних понять: знаки для ночі, будинку, каменю, води, знаки для чисел. Воду ацтеки зображували як потік, що зливається з декількох струмочків, на початку кожного струмочка – кругла крапля або раковина равлика

Зустрічаються й ребусние знаки: ними користувалися, щоб передати звучання географічних назв і імен. Так, ім’я Ицкоатль означало “Змій зі стрілою”: можна було намалювати змієві (коатль) і над нею стрілу (ицтли). За допомогою свого листа ацтеки записували розміри данини, одержуваної зі скорених племен, вели календар, відзначали релігійні й пам’ятні дати, а також становили історичні хроніки.

Розвиток ацтекського листа був перерваний іспанським завоюванням. Однак протягом XVI сторіччя ацтеки іноді використали свій лист. Ацтекська писемність допомогла зберегти, передаючи з покоління в покоління, літературні тексти древнього народу – урочисті пісні й ліричні поеми, легенди й міфи. Традиція колективного співу, підтримувана правителями й виховува в школах, сприяла збереженню древніх текстів у незмінному виді.

Величезна частина ацтекських книг була спалена іспанцями, багато хто з оставшихся розграбовані. Зараз у колекціях музеїв Європи й США втримується їх набагато більше, ніж у самому Мехіко…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Піктографія – внеязыковая знакова система