Пігмаліон Б. Шоу – зразок “драми-дискусії”
“Заради мистецтва як такого я не написав би жодного рядка”, – так висловив своє ставлення до творчості Джордж Бернард Шоу. Тим паче, що драматургом він став майже випадково, під впливом зустрічі й бесіди з відомим на той час театральним критиком Вільямом Арчером. Метр зацікавився молодою людиною, яка водночас вивчала “Капітал” К. Маркса і партитуру опери Вагнера.
Зійшлися на тому, що сучасних п’єс нема і треба власноруч виправляти становище. І Шоу написав 56 драматичних
Шоу мріяв про театр філософів, де б усі учасники дійства по обидва боки рампи володіли вмінням в усьому дійти самої суті окремих явищ. Так він заклав підвалини сучасного реалістичного інтелектуального театру.
Найбільш відомим твором драматурга є “роман у 5 актах” “Пігмаліон” Згадуючи відомий міф про скульптора, який силою кохання зміг оживити статую, створену ним, Шоу жодного разу не натякнув на кохання Елізи і Генрі, його цікавлять інші речі й інші можливості людини.
Парадоксальний автор, замість нової версії старої казки про силу почуттів, створює гімн безмежним можливостям
Замазура Еліза виявляється напрочуд талановитою людиною, із соціальних причин відокремленою від знань і побутової культури. Вивчаючи літературну англійську мову, вона відкриває перед собою безмежні обрії нового життя. її перший вихід у світ виявився невдалим саме через те, що виправлення фонетики не означає виправлення мови. Коли вона титанічним зусиллям опановує весь масив тогочасної культури, її другий вихід у світ виявився тріумфальним.
Вона не просто розмовляла або поводилась краще від природжених леді, вона справді стала особистістю, якою повинна бути справжня аристократка духу.
Щось подібне відбувається і з її батечком, копачем і сміттярем, який справді виявився “найоригінальнішим моралістом сучасної Англії”.
Не менш розумною постає перед нами місіс Пірс, яка одна змогла передбачити драматичні, якщо не трагічні наслідки нерозумного парі двох джентльменів.
Та й самий експеримент є дискусією між традиційними поглядами джентльмена (“Вона не здатна ясно розуміти бодай що… Більше ви із неї не вичавите! У-аааа-у!..) і самооцінкою людини з вулиці (“і які у всіх людей почуття, такі й у мене”).
Причому у цьому диспуті переможницею виявляється людина з народу, а не професор фонетики з вищого кола.
Але ця перемога не стає остаточною: незважаючи на її таланти, вона не має місця у тогочасній Англії.
Шоу дуже часто залишав свої історії незавершеними, даючи змогу глядачам продовжувати думати, непокоїтися за долі улюблених героїв – і власні також.
“Відкритий фінал” п’єси Шоу підводить глядача до думки, що дискусія не закінчена, що фінал попереду.