Літературні джерела образа Ноздрева образи брехунів і хвальків у драматургії Я. Б. Княжніна, А. П. Сумарокова, И. И. Хемницера, И. А. Крилова, а також Загорецкий з комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”, Глаздурин з роману Ф. В. Булгарина “Іван Вижигин”. В образі Ноздрева розвинені риси гоголівських персонажів Ихарева й особливо Хлестакова.
Образ Ноздрева представляє тип “разбитного малого”, гульвіси “невгамовної в’юнкості й жвавості характеру”, “історичної людини”, тому що Н. щораз попадає в історію: або його
Головна пристрасть Ноздрева “напаскудити ближньому”: Ноздрев розпускав небилиці, розбудовував весілля, торговельну угоду, але як і раніше почитав себе приятелем того, кому напаскудив. Пристрасть Н. загальнолюдська, не залежить ні від чина, ні від ваги в суспільстві.
Прізвище Ноздрев метонімія носа (відбуваються абсурдне подвійне відділення: ніздрів від носа, носа – від тіла).
Ряд прислів’їв і приказок співвідноситься з образом і характером Н.: “сунути ніс не у свою справу”, “цікавій Варварі ніс відірвали”, “залишитися з носом”, “тримати ніс за вітром” (порівн. у Гоголя: “Чуйний ніс його чув за кілька десятків верст, де був ярмарок із усякими з’їздами й балами…”). Портрет Н. також побудований на метонімії особи (бакенбарди) і погодиться з його метонимической прізвищем: “вертався додому він іноді з однієї тільки бакенбардой, і те досить рідкої. Але здорові й повні щоки його так добре були створені й уміщали в собі стільки рослинної сили, що бакенбарди незабаром виростали знову, ще навіть краще колишніх”.
Речі навколо Ноздрева тотожні його хвалькуватій і азартній натурі. З одного боку, вони ілюструють хаотичність, безладність Н., з іншого боку – його гігантські претензії й пристрасть до перебільшень. У будинку Н. усе заляпано фарбою: мужиків білять стіни. Ноздрев показує Чичикову й Мижуеву стайню, де стійла в основному порожні; ставок, де раніше, за словами Н., “водилася риба такої величини, що два чоловіки із працею витягали штуку”; псарню з густопсовими й чистопсовими, “наводившими здивування міцністю чорних мясов”; поле, де Н. ловив заєц-русака за задні ноги.
Кабінет Н. відбиває його войовничий дух: замість книг по стінах висять шаблі, рушниці, турецькі кинджали, на одному йз яких помилково був вирізано: “Майстер Савелій Сибіряков” (алогізм Гоголя підкреслює абсурдність брехні Н.).
Шарманка Ноздрева грає войовничу пісню “Мальбруг у похід поїхав”. Метонимический принцип в образі Н. послідовно проводиться Гоголем: дудка в шарманці Н. зовсім точно повторює сутність хазяїна, його безглузда-задерикувата вдача: “Уже Ноздрев давно перестав вертіти, але в шарманці була одна дудка дуже жвава, що ніяк не хотіла вгомонитися, і довго ще потім свистіла вона одна”. Навіть блохи в будинку Н., всю ніч що кусали Чичикова, як і Н., “прежваві комахи”.
Енергійний, діяльний дух Н., на противагу ледарства Манилова, проте позбавлений внутрішнього змісту, абсурдний і в остаточному підсумку так само мертвий. Н. міняє все, що завгодно: рушниці, собак, коней, шарманку – не заради вигоди, а заради самого процесу. Чотири дні, не виходячи з будинку, Н. підбирає краплену колоду, “на яку можна було б понадіятися, як на вірного друга”. Н.- шулер, він підпоює Чичикова мадерою й рябиновкой із заходом сивухи, щоб обіграти в карти.
Граючи із Чичиковим у шашки, Н. ухитряется обшлагом рукава халата просунути шашки вдамки.
Якщо Манилов піклується про “делікатні” деталях, Собакевич – про ціле, те Н. зневажає тим і іншим. Їжа в Н. виражає його відчайдушний дух: “дещо й пригоріло, дещо й зовсім не зварилося. Видно, що кухар керувався більше якимось вдохновеньем і клав перше, що попадалося під руку перець… капусту, пичкал молоко, шинку, горох – словом, катай-валяй, було б гаряче, а смак який-небудь, вірно, вийде”.
Ноздрев імпульсивний і гневлив. У п’яному виді Ноздрев січе різками поміщика Максимова, збирається за допомогою дужих слуг побити Чичикова. Ноздрев здатний одночасно хвалити й лаяти, не соромлячись у вираженнях: “Голову ставлю, що брешеш!”, “… адже ти великий шахрай < …> Коли б я був твоїм начальником, я б тебе повісив на першому дереві” (про Чичикове); “…це просто жидомор” (про Собакевиче). Н.- ініціатор скандалу навколо “мертвих душ”, він першим видав таємницю Чичикова на балі в губернатора, після чого “посередині котильона він сіл на підлогу й став вистачати за підлоги танцюючих”.
Ноздрев у розмові із чиновниками підтвердив, начебто Чичиков – шпигун, ще в школі був фіскалом, що він друкує фальшиві асигнації й що до його будинку на ніч поставили варту, але Чичиков за одну ніч всі асигнації перемінив на теперішні, що він, Н., допомагав Чичикову викрасти губернаторську дочку та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)