Перше вересня… Затамувавши подих, мої п’ятикласники сидять на своєму першому в цьому навчальному році уроці. Я вдивляюся в їхні очі. Вони такі різні: сині, зелені, сірі, карі. Але все одинаково розумні, уважні, щирі, довірливі.
Дивляться на мене пильно, насторожено. У них питання: “Який Ви, наш учитель? Для чого прийшли до нас?”
– Добрий день, хлопці! – говорю я й посміхаюся. – Я буду вчити вас красі, добру, мудрості. Ми довідаємося багато нового й цікавого
На особах дітей розцвітають посмішки. Спрямовані на мене вічка
И я розумію, що не маю права обдурити це очікування.
Відкрити мир дитині… Як це складно!
Педагог – провідник маленької людини до заповітної кімнати, де здійснюються самі головні й заповітні мрії. Той, хто веде дітей по життю, права на помилку не має. Шлях знання, по якому вчитель веде дітей, подібний до шляху, що веде в невідомість.
На цій дорозі немає покажчиків. І так важливо не втратитися, не заблудитися. Учитель повинен прокладати цей шлях своїм щирим, чистим спонуканням,
Я домагаюся, щоб урок був завжди яскравий, живий, добрий, ласкавий, теплий, мудрий, відкриваючий внутрішній мир моїх учнів.
Діти дуже різні: веселі й смутн, серйозні й лукаві, але всіх їх поєднує одна якість – вони безмежно талановиті. І моє завдання полягає в тім, щоб розкрити цей талант і створити умови для творчої реалізації хлопців.
Мені приділяється роль помічника, що веде учня в мир знань. А ще роль мами, що будує взаємини зі своїми дітьми на доброті й почутті відповідальності за долю кожного. І роль художника, для якого кожний урок – новий добуток. І акторки, що грає знову й знову нову роль. Бути різним і бути одним. Просто чарівником, просто вчителем
Я щаслива, коли мої уроки приносять радість учням. І якщо діти радуються несподіваному відкриттю, своїй маленькій перемозі, я посміхаюся ім. Адже посмішка дарує надію, віру, тепло
Чарівництво моєї професії в тім, що хлопці пускають мене у свій, особливий мир. А щоб це відбулося, необхідна любов до дітей і педагогічної діяльності, натхнення, добра душа, чуйне серце й бажання присвятити життя своїм учням
Щодня, зустрічаючи хлопців, спілкуючись із ними, я бачу, що вони чекають від мене любові, тепла, доброти, розуміння. Я читаю в їхніх очах думки й почуття, заглядаю до них у душу. Я бачу, як вони взрослеют, як міняється їхній внутрішній мир, розвиваються розумові й творчі здатності, як формується їхнє відношення до всього навколишнього.
Хіба це не чудо?
Ранок. Дзенькає дзвінок. Мої діти завмирають біля парт.
Mы дивимося один одному в очі й чекаємо…
Чекаємо чуда
Гур’єва Марина Юріївна,
Учитель російської мови й літератури
МОУ СОШ №1 міста Мічурінська
(1 votes, average: 5.00 out of 5)