Перша світова війна у структурі творів епопейного типу
Перша світова війна посідає важливе місце у структурі тих творів, які за жанровими ознаками є або романами-епопеями, або тими, що за певними характеристиками тяжіють до них. Своєрідним еталоном роману-епопеї визнано “Войну и мир” Л. Толстого та “Тихий Дон” М. Шолохова: “Война и мир” и “Тихий Дон”, – пише В. Соболенко, – являются образцами и в том смысле, что воочию показывают, в какой степени современная эпопея может быть романом, но одновременно оставаться эпопеей,
Самым весомым, а точнее сказать – очевидным аргументом в пользу такой постановки вопроса стало то, что и “Война и мир”, и “Тихий Дон” М. Шолохова – в известной степени “семейные” романы. “Мысль народная” и “мысль историческая” в них сопряжены органично с “мыслью семейной”. Историческая и семейно-бытовая темы идут в эпопее рядом: одна подсвечивается другой именно потому, что эпос повествует о перестройке всей жизни – от ее самых сокровенных, человеческих глубин до высоких сфер общественного бытия. … Герой с необходимостью,
Перша світова війна позначилася на долях і свідомості всіх, але ці позначки мали свою специфіку, коли йшлося про талан людини, родини, історичний шлях певних верств населення, нації, народу країни та народів світу. Все це віддзеркалилося у структурі твору і його художній системі.
У романі Я. Івашкевича “Slawa i chwala” війна спочатку проникає у свідомість людини, викликаючи у неї кризовий психічний стан. Для Януша війна була неможливою, думка про неї стикалася з його гуманістичними і, певно, християнськими переконаннями – в усякому разі із заповіддю Христа “Не вбий!”: “Co? Wojna? – Janusz sie zdziwil. – Jak to: wojna?
Ludzie maja strzelac do ludzi i zabijac ich? To chуba sie juz w Europie nie zdarzу. Ludzie sie odzwyczaili od wojny” *?.
Тут ідеться про загальнолюдські цінності, зокрема про найголовнішу з них – цінність життя однієї людини. Війна примушувала нехтувати нею, що призводило до глибоких трагедійних потрясінь душі в таких людей, як Григорій Мелехов (“Тихий Дон” М. Шолохова), або до руйнації особистості, як у чорного Агейки (“Вор” Л. Леонова).
Відкидаючи заповідь “Не вбий!”, війна не лише замінює її на нову, з протилежним значенням: “Убий!”, – але ставить людину в безвихідь, доводить до афекту: “Распаленный безумием, творившимся кругом, занес шашку. Австриец бежал вдоль решетки, Григорию не с руки было рубить, он, перевесившись с седла, косо держа шашку, опустил ее на висок австрийца. Григорий Мелехов после боя под городом Лешнювом тяжело перемалывал в себе нутряную боль. Он заметно исхудал, сдал в весе, часто в походах и на отдыхе, во сне и в дреме чудился ему австриец, тот, которого срубил у решетки.
Григорий с интересом наблюдал за изменениями, происходившими с товарищами по сотне. Перемены вершились на каждом лице, каждый по-своему вынашивал в себе и растил семена, посеянные войной” . У типових обставинах бою діяли різні за психічним складом люди, тому і “насіння війни” було неоднаковим. Якщо герой М. Шолохова, переживаючи душевну кризу, стає на шлях пошуків справедливості, то леоновський Агей, навіть усвідомлюючи своє падіння, все ж іде дорогою злочинності доти, доки не дійде до самознищення духовного й фізичного.
Не випадково епізод з першим убитим під час бою входить у стркутуру творів, де розповідається про Першу світову війну, тому що цей момент був переломним у житті людини і людства. Про це прямо говориться у сповіді Агея під час бесіди з Фірсовим: ” – Вот ты погуще меня мозгой одарен, объясни: дозволено ли живую тварь убивать? И на войне и всяко! Я после того ястребенка так это дело понял, что до мыши включительно можно, а выше – грех.
А на войне вот и преклонился мой разум. И кто бы подумал: с махонького началось! Атака случилась. Я первым проволоку порезал, бегу этак, ору, а навстречу офицерик австрийский, сопляшка такой.
Шашкой взмахнул на меня, да о штык мой напоролся и замер, и не рубит меня… Защурился я да… Генерал со штабу наехал… Нацепляет мне в строю военное отличие, поздравляет с геройством. А мне как бы жар приключился, и ухо поврежденное заныло. “Ваше, говорю, дорогое превосходительство, во что же мы упираемся в жизни… ведь все это ржавь сущая: я человека убил”.
Как выпалит он в меня полным зарядом во всю пасть: “Идиот, коли начальство дает что, значит, за святое дело!” Отсидел я трое суток за своевольный разговорчик взаперти, и тем временем понравилось. Конечно, полностью-то еще не все оборжавело во мне, но смекаю: работа, в общем, легкая, а отличают. Я так гляжу, что не кровь пролитая в н а ш е м деле вредней всего, а п о н я т и е: нельзя никому открывать, как э т о легко и нестрашно. Потому что без бога да на свободке – ух чего можно в одночасье натворить. А уж кто нож или что другое там на человека поднял, то надо и его самого в яму зарыть…
Но тут заминка у меня: кто же тогда распоследнего-то возмездию предаст? (Підкреслення наше. – Л. О.) . Як бачимо, Агей сам визначив усі етапи свого падіння: перший етап – порушення заповіді; другий – усвідомлення гріха і стихійний протест проти нагороди за злочин: “человека убил”; третій – утрата моральних перешкод.
Доля Агея значною мірою є метафорою, що віддзеркалила негативні зрушення в моральності людства в цілому, яке змирилось із знецінюванням життя не лише одиниці, а й десятків мільйонів. У результаті стали можливими знищення цілих народів, ГУЛаги, концтабори – фабрики смерті, масові розстріли, Катині, Бабині Яри, Хатині…
Пануючі офіційні ідеології наполегливо сприяли тому, що ХХ ст. позначилося в історії як найтрагічніше. Критика не звернула жодної уваги на епізодичний образ генерала та його долю в леоновському романі “Вор” – і даремно: цей образ, якщо його розглядати в широкому історичному та аксіологічному аспектах, набуває символічного значення; фактично він був попередженням, якого, на жаль, ніхто не помітив і до якого ніхто не прислухався.
Тема цінності людського життя та його знецінення входила в структуру творів епічного типу через сцени родинних утрат (“Волинь” У. Самчука), діалоги (“Жизнь Клима Самгина” М. Горького), образи доріг війни (“Тихий Дон” М. Шолохова, “Доктор Живаго” Б. Пастернака), сповіді-міркування (“Вор” Л. Леонова) тощо.
Перша світова війна, навіть тоді, коли вона ще не почалася, але мала початися, сприймалася одними як кінець, іншими – як початок.
Так, між героями Я. Івашкевича Янушем і Володею точиться розмова, з якої видно, що вони по-різному дивляться на війну:
” – I w ogole wojna… coz to znaczу: wojna? To koniec wszуstkiego.
– Dia kogo koniec, dia kogo poczatek… – W zamуs iniu powiedzial Wolodia… Dla nas moze bуc poczatkiem” .?
Контроверзи у поглядах героїв пояснюються тим, що вони керуються неоднаковими інтересами: поляк уявив свою Батьківщину в полум’ї війни, а свій народ у величезних стражданнях; росіянин Володя сподівався на виникнення революційної ситуації, яка приведе до падіння царського режиму. Подальша оповідь розкриватиме зміст цих контроверз.
Отже, для Я. Івашкевича кінець і початок є ключовими поняттями, своєрідною парадигмою, в межах якої й буде висвітлена епоха великих змін і трагедій, сподівань і краху ілюзій. Тому Я. Івашкевича, на відміну від С. Сергєєва-Ценського, не цікавить перебіг воєнних подій: уся війна в романі-епопеї “Slawa i chwala”, як і в трилогії У. Самчука “OST”, залишиться в підтексті.
Твори У. Самчука й Я. Івашкевича зближаються в ракурсі віддзеркалення дійсності: обидва письменники розглядають епоху Першої світової війни крізь призму національної долі. Для російського солдата – селянина, одягнутого в шинель, – війна чужа і незрозуміла. Ось що він каже Матвію на його слова: “І слава Йому (Богу – Л. О.), все-таки “наші” хоробро “деруться”:
“А війну оту саме хай собі чорт спокійно візьме. Думаєш, я знаю, за що кров ллю? За родіну? Карпати родіна моя?
Так? Помиляєшся. Плювать мені на ті самі Карпати…
От що… Родіна моя Рязанка… Понял? А на якого чорта мене сюди перли, сам толком не розберу…
А от і третій раз несу туди свою башку, по четверту рану; а ні, то куля в лоб. І все до чорта хай прахом стелиться… ” . Як і У. Самчук, Я. Івашкевич теж відзначить якийсь фаталізм у настроях людей, їхню покірність: “No, jak wojna, to wojna!” . Але цей фаталізм зникає геть, коли війна підступає під поріг рідної хати: “Не кидайте цих місць! Чуєте? – звертається Матвій до своїх земляків, яких фронт змушує залишити свої оселі. – Не кидайте тепер… Зубами гризіть, а бороніться, бо то ваші кубла, здобуті працею, потом, кривавою людською працею.
Це ваша земля… Знайте, що без опору, без волі нашої, без вашого твердого слова спротиву нічого не буде… Все зникне! Нас випхнуть на шлях і, мов ту черву, затопчуть у багно… ” .
Про долю єврейства йдеться в романі Б. Пастернака “Доктор Живаго”: “Это ужасно, – начал в виду их собственной деревни Юрий Андреевич. – Ты едва ли представляешь себе, какую чашу страданий испило в эту войну несчастное еврейское население. Ее ведут в черте его вынужденной оседлости. … ему еще вдобавок платят погромами, издевательствами и обвинениями в том, что у этих людей недостаточно патриотизма” .
У всіх письменників війна постає в образі страждання народів, різних верств населення, окремої людини; образ страждання посідає чільне місце у структурі творів; але щоразу він має своє, неповторне обличчя.
Війна актуалізувала різні рівні мислення, в тому числі і “мислення війною”, яке безпосередньо представлено в романі С. Сергєєва-Ценського “Преображение России”. У зв’язку з цим у структуру твору входять сцени в штабах, міркування про плани противника, воєнні збори, планування воєнних операцій, номери дивізій, корпусів, їхнє комплектування, розташування на місцевості тощо. Погода, пейзаж – все сприймалося очима війни: “Тучи над австрогерманцами сгустились 31 мая; гроза должна была разразиться 2 (15) июня… все пристально вглядывались и в капризные изгибы речки, и в яркую зелень долины на той стороне, и в притаившиеся за долиной холмы, в глубине которых тянулись позиции врага” . Или: “Гильчевский зорко всматривался, как полтора года назад на Висле, в берега Стыри, где они круче, где отложе… Все замечал, что могло облегчить переправу”; “Все было рассчитано, – магия цифр и чисел владела всеми, – не было только предусмотрено такой досадной мелочи – дождя, а дождь… хлынул как раз ночью, когда нужно было совершать перегруппировку войск и передвигать артиллерию” .
Війна заглушувала природні сприйняття світу: “Взмахнув в яркую высь, еще трепетало в ней (у місцевості біля річки Тарнавки. – Л. О.) то невыразимо – прекрасное, что отделилось, отсочилось от утренней летней земли, и Левенцов еще чувствовал это, но с каждым новым моментом бой впереди подавлял, заглушал, заволакивал дымом красоту и земли, и неба” .
Головними носіями цього мислення були генерали – Брусилов, Гільчевський та ін. Охоплювало воно і офіцерів, і солдатів. Брак “мислення війною” призводив до трагічних наслідків. Мирні уявлення про умови праці конфліктно стикалися з вимогами війни: “Крестьяне и рабочие городов, попав в армию… не хотели понять, что дождь ли, грязь ли, ночь ли, а работать надо: им все казалось, что это как-то не по закону с них требуют” .
С. Сергєєв-Ценський, приділяючи багато уваги “мисленню війною”, тим самим розкривав трагедію народів, які були втягнуті в криваву бойню.
Не випадково література наполегливо зосереджувалася на подіях Першої світової: це був вузол усіх подальших історичних подій, говорячи словами О. Солженіцина, який у структуру “Красного колеса”, насамперед, увів політичний аспект. Перша світова війна стала ознакою найкривавішого століття, і, щоб зрозуміти її епоху і стан людства на той час, важливо розглядати в зіставному аспекті твори письменників різних країн як єдиний текст. Тільки за цієї умови може виникнути макротекст, з якого й постане повна картина того, що тоді сталося.
На нашу думку, це найактуальніше завдання сучасного порівняльного літературознавства.
Література
1. Iwaszkiewicz Jaroslaw. Slawa i chwala. – Warszawa: Panstwowy Instytut wydawnicy, 1977.- T. 1. – 501 s.
2. Леонов Л. Вор // Собр. соч.: В 10 т. – М.: Худож. лит., 1970. – Т.3. – 628 с.
3. Пастернак Б. Доктор Живаго // Собр. соч.: В 5 т. – М.: Худож. лит., 1990. – Т.3. – 734 с.
4. Самчук У. Волинь: Роман у трьох частинах. – К.: Дніпро, 1993. – Т.1. – 574 с.
5. Сергеев-Ценский С. Преображение России. – Симферополь: Крымиздат, 1953. – 1100 с.
6. Соболенко В. Жанр романа-эпопеи: Опыт сравнительного анализа “Войны и мира” Л. Толстого и “Тихого Дона” М. Шолохова. – М.: Худож. лит., 1986. – 205 с.
7. Шолохов М. Тихий Дон: В 4 кн. – М.: Худож. лит., 1962. – Кн.1. – 375 с.
? “Война? Удивился Янош. – Как война? Чтоб люди стреляли в других людей, убивали их?
Ну, в Европе это вряд ли произойдет. Люди уже отвыкли от войны” (Ивашкевич Я. Хвала и слава. – М.: Прогресс, 1965. – С.56).
? – Что значит – война? Это конец всему!
Для кого конец, а для кого начало, – задумчиво сказал Володя. (Там же, с.57).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)