ВІЙНА, ВІЙНА – СВІТ ПАЛАЄ
Війна, війна – світ палає!
А на війні люд вмирає.
У неділю вранці-рано –
Всім рекрутам заказано…
Одна вдова мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша – зброю несе,
А найменша виряджає
І сльозами уливає:
– Ой ти, братику наш рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси – буйним вітром,
Через поля – дрібним дощем!
–
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде, –
Тоді твій брат з війни прийде.-
Сестра брата послухала,
Взяла піску – посіяла…
Нема з піску того сходу –
Нема брату із походу;
Нема з піску того цвіту –
Нема брата – ні слуху…
А в неділю дуже рано
В однім селі говорено:
– Два солдати поранено.-
Ой у полі при долині,
Там лежало два воєнних,
Вони братики рідненькі.
Брат до брата промовляє:
Сльоза сльозу побиває:
– Ох братику мій єдиний,
Одна мати нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну
Тобі дала – рубаную,
Мені дала – стріляную.
З рубаної кров ізійде,
А стріляна – к серцю дійде.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
– Ох, братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки промивати,
Наші рани завивати?
Одізвався в полі ворон:
– Я вам буду товаришем,
Я вас буду доглядати
Живцем очі добувати.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)