Річки, що несуть свою прозору воду у моря та океани. Ліси, зелені та дрімучі. Блакитне небо, де ніщо, крім пташиних пісень, не порушує тиші.
Свіже та чисте повітря, яке так і хочеться глибоко вдихнути. Коли ви востаннє бачили таке? Думаю, давно. Адже незабруднених річок та озер, дикого лісу, неораних степів стає все менше і менше.
Шалене XX сторіччя принесло людству разом із новими відкриттями багато проблем. Найстрашнішою з них стала аварія на Чорнобильській електростанції – квітневого ранку вісімдесят шостого.
Події, що трапилися
Цей твір – тяжкі, гіркі роздуми автора не лише про наслідки аварії, а про її винуватців та можливе майбутнє людства. Поет турбується про це майбутнє, яким би воно не було. Тому в кожному рядку читач бачить спокуту, прозріння і каяття перед народом, перед тими, хто постраждав унаслідок аварії, хто ціною власного життя рятував тисячі та мільйони інших життів.
Ми бачимо фатальний вплив катастрофи на оточуючий
Та найбільших страждань зазнали люди. Образ за образом по стає перед нами. Стара баба, яка хоче будь-що повернутись у “зону відчуження”… Її онук, що займається мародерством по евакуйованих селах. І, нарешті, найболючіший образ матері, що загубила своє дитя у цьому пеклі.
Автор у глибині душі сподівається, що майбутнє людства не буде таким же жахливим, як його сьогодення. Але для цього треба щось робити, а не сидіти склавши руки, спостерігаючи, як унаслідок погіршення екологічної ситуації продовжують гинути люди.
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море.
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ воду п’є? –
Запитує поет. Де знайти “кілометри целофану”, щоб відновити порушену екологічну рівновагу, повернути до життя людей, яких забрав рак? Що робити з мертвонародженими дітьми?
Як допомогти жінкам, які ніколи не пізнають радість материнства?
Наш час поставив перед нами дуже складні питання. Але відповідати на них ми повинні зараз саме для того, щоб у наступних поколінь було майбутнє, щоб вони дихали чистим повітрям та народжували здорових дітей.
“Чорнобильська мадонна” – це тужлива пісня поетової душі:
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!
Цей твір – заклик до всіх живих: не забувати про те, що сталося; турбуватися про навколишнє середовище, не руйнувати його; не шкодити життя, бо воно найцінніше в людини.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)