Уява й спогади ведуть романтичну красуню в інший край. Повість “Палаццо Форли” написана через рік після “Щасливої жінки” і зовні не схожа на неї. авантюрний сюжет, Що Інтригує, а не сповідь організують текст. Любов героїв не драматична, скоріше радісна. Охоронювані провидінням і турботливою письменницею, Пиэррина Форли й Амиль де Монроа благополучно переборюють всі перешкоди. “Щаслива Жінка” і “Палаццо Форли” – це дві версії романтичного оповідання
Доля може запропонувати гіркий або світлий жереб – все залежить
Тут Ростопчина зустрічається з Гоголем, і, може бути, він говорив про красу й веселу розкутість італійського карнавалу; сцени народного свята в повісті Ростопчиной
В образі Пиэррини Форли вона малювала своє несправджене щастя, як у Марині Ненской – своє сьогодення горі. “Щаслива жінка” і “Палаццо Форли” були спробою писати всупереч духу й вдачам часу й осторонь від нього. Їх читали – і не читали, обговорювали – і мовчали. Через 4 роки Ростопчина переходить у літературну атаку на нове століття. Класичний зразок для парафрази “Горя від розуму” виявиться не обрамленням, що стискує, сучасному маскараду ідей і ідолів, оттеняющим пороки нинішніх лжегероев. Фігури Грибоєдова настільки об’ємні, що приховують у собі безліч сучасних лицедіїв і лицемірів. “Геть маски!” Зла сатира на громадське життя “Повернення Чацкого в Москву … ” не свідчення вірнопідданських симпатій автора
Правда, перу Графині Ростопчиной належать, цитируемие В. Ходасевичем, виразні рядки з листа Погодину, у якому письменниця виражає бажання стати “на полчасика Миколою Павловичем, щоб призвати на особу всіх московських лібералів і демократів і уклінно просити їх… прогулятися за кордон”; або наприклад, такий пасаж: “Якби нам тепер себе огородити духовно Китайскою стеною, заборонити ВСЕ без вилучення книги і журнали, перервати всі зносини із заходом, ми б ще на багато століть відвернули від себе заразу… “.
И все-таки позиція Ростопчиной далека від офіціозності. Згадаємо про створені в 1830 і 1831 двох віршах, про “Мрію” і “До страждальців – вигнанцям”. Або про “Насильном шлюб”. Її неопублікований лист близькому знайомому, літераторові Н. В. Путяте, відкриває нам істину: Вороново, 7 липня 1855 року.
Ви мене так утішили Вашею припискою, люб’язний брат Микола Васильович, що мені неодмінно хочеться самої вас дякувати. До того ж, і посперечатися з вами не заважає. Але ж одна з моїх улюблених звичок, – з таких суперечок я завжди виношу що-небудь корисн і гарне, чим збагачується пам’ять або моя думка.
Ви праві на рахунок мого боярина він не тільки зображує те, що було, як те, що я б бажала бачити в боярині, і що могло б у нас відродиться, якби ми самі про тім порадели. – А щодо аристократії, воля ваша, я за неї горою й упиралася на прикладі в оочую що відбуваються. Хто у Франції тримає себе чесно, тихо, з достоїнством, ні жертвуючи ні верою, ні убежденьями своїми, хто як не один faubourg A. Germain?
А в Англії, ці мерзотники торгаші, у чиїх руках керування так смутно, хіба це не воші, не вискочки з торгашів, не поріддя адвокатово, тоді як теперішня аристократія, стародавні лорди, вилучені від справ от уже 30 років, і тільки іноді показуються – коли треба принести що-небудь у жертву за добробут цілого краю й твердість конституції? … Скрізь середні класи псуються й розбещуються все своїм егоїзмом, продажеством, честолюбством дрібним і дріб’язковим, і якщо захід страждет, те від них і по милості
Навіть люди здатні між ними скоріше стерпні, чим корисні, тому що пружини їхньої діяльності не честь і не шляхетність. – Якщо в нас боярства ні, те саме тому, що не було родов, корінне, незалежне й фундаментальне, а діставалося, як мандаринство, по вищому бажанню або капризу, нізащо, ні про що іноді. Дайте спадкоємних бояр, і ми відродимо загальну думку, цю необхідну пружину в багатоскладовій машині всякого уряду й керування! – От яка була моя думка, і до чого хиляться мої вираження звичайно, її не можна було висловити навпростець, – і я похвалила дідів, щоб дати онукам желанье заслужити такі ж похвали. – Втім, ще раз дякую за критику вашу, котрої доводиться мені ваше співчуття й ваша увага до моїх рим; ви знаєте, що кожне ваше слово цінується й має вагу в очах моїх. З! а що Пуо висловив недавно про необхідність аристократії, про свої колишні омани на це рахунок? … – Але я тепер, без усяких оман тисну дружески вашу руку, прошу вас передати кузині все, що я бажаю їй гарного й думаю про неї прекрасно, дорівнює мої щирі поздоровлення з дорогою племянницею, – і обох вас прошу не залишати своею дружбою. Віддана вам цілком Євдокія Ростопчина”
Висловлені в листі погляди не феноменальні й багато в чому збігаються з поглядами В’яземського й Пушкіна 1830-х років. Звичайно, думка про незалежну від влади аристократії, що обмежує й примиряє абсолютистські домагання монархії й руйнівних прагнень “нижчих класів” у ситуації середини 50-х років була безнадійним анахронізмом. І в реальності вона може втілюватися в ради охоронної користі. Ідеї супротивника необхідно викривати, найкраще – висміювати: “треба знищувати, спростовувати, а головне, осміювати вміло все шкідлив, зловмисне, божевільне й порочне, що з’являється в наших сучасних і інших виданнях … “…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)