План переказу 1. Поява чорта. 2. Оповідання про коваля Вакулі. 3. Розмова гордовитої Оксани й закоханого Вакули.
4. Чуб, батько Оксани, іде в гості до Солохи.
5. Оксана обіцяє Вакулі вийти за нього заміж, якщо він принесе їй черевички, які носить сама цариця. 6. Солоха ховає невдачливих залицяльників (риса, голову, дяка, Чуба) у мішки з-під вугілля. 7. Вакула сідає на чорта й летить на ньому Впетербург.
8. Жителі села довідаються, хто сидів у мішках. 9. Вакула, добравшись до столиці, іде до цариці на прийом разом із запорожцями й одержує черевички
Оксана засмучується про відсутність Вакули й почуває, що вона закохана. 11. Вакула, вернувшись, сватає Оксану 12.
Життя Вакули й Оксани.
Переказ “Останній день перед різдвом пройшов. Зимова, ясна ніч наступила”. Через трубу однієї з хат разом з димом верхи на мітлі піднялася відьма.
Із протилежної сторони здалася цятка, що розтяглося й виявилося просто чортом Залишилася в нього остання ніч, коли ще можна “валандатися по белу світла й вивчати гріхам добрих людей”. Підкрався чорт до місяця, щоб потягти його, і після декількох невдалих спроб все-таки схопив його, сховав у кишеню й полетів
Але торжеством його мистецтва була одна картина, намалеванная на стіні церковної в правому притворі, у якій зобразив він святого Петра в день Страшного суду, із ключами в руках, що изгоняли з пекла злого духу; переляканий чорт метався в усі сторони, передчуваючи свою погибель, а укладені колись грішники били й ганяли його батогами, поленами й всім чим не потрапило”. З тих пор рис заприсяг ковалеві мстити. Вирішив він для цього украсти місяць, сподіваючись, що старий Чуб у таку темень не піде в гості до дяка, у якого зберуться знайомі на кутю. “А коваль, що був здавна не в ладах з ним, при ньому нізащо не наважиться йти до дочки, незважаючи на свою силу”.
Чорт тим часом, будував “любовні курки” відьмі Чуб з кумом Панасом вийшов із дверей своєї хати. Побачивши, що на небі немає місяця, він засумнівався, чи варто йти до дяка. Але, насварившись і порадившись із кумом, вирішив іти, і “дві куми відправилися в дорогу”.
Тим часом Оксана, дочка Чуба, що вважалася кращою дівкою й по ту, і по цю сторону Диканьки й “була примхлива, як красуня”, залишившись одна, не могла намилуватися собою в дзеркало: “Ах, як гарна! Чудо!
Яку радість принесу я тому, кого буду женою! Як буде любуватися мною мій чоловік! Він не згадає себе!
Він зацілує мене на смерть!
” Поки Оксана розхвалювала свою зовнішність, увійшов у хату Вакула, що був до безпам’ятства в неї закоханий: “Якщо б мене призвав цар і сказав: “Коваль Вакула, проси в мене всього, що не є кращого в моєму царстві, усе віддам тобі. Накажу тобі зробити золоту кузню, і станеш ти кувати срібними молотами”.. – “Не хочу, – сказав би я паную, – ні каменів дорогих, ні золотий кузні, ні всього твого царства: дай мені краще мою Оксану! “” Оксана холодна й гордовита Свакулой. Їй нудно з ковалем, і вона чекає дівчат з парубками, щоб весело провести різдвяну ніч.
Відьма, замерзнув, спустилася по повітрю прямо в трубу. Чорт пішов за нею, і “обоє опинилися в просторій грубці між горщиками”. Потім Солоха вилізла з печі, обтрусилася, і ніхто не міг би й подумати, що вона тільки що літала на мітлі.
Мати коваля Вакули, що мала від роду не більше сорока років, була “ні гарна, ні дурна собою… Однак ж вона так уміла причаровивать до себе самих статечних козаков, що до неї хаживал і голова, і дяк Осип Никифорович, і козак Корний Чуб, і козак Касян Свербигуз. І, до честі її сказати, вона вміла мистецьки обходитися з ними.
Жодному з них і в розум не приходило, що в нього є суперник”. Але приветливее всіх Солоха була з козаком Чубом, тому що слил він на хуторі богатим. А щоб син її Вакула “не під’їхав до його дочки й не встиг прибрати всього собі”, вона намагалася якнайчастіше ссорить сина із Чубом.
На хуторі ходили різні історії й байки, про те, що Солоха – відьма. …Солоха, як добра господарка, початки забирати й ставити все на свої місця, але мішків, які стояли в печі, не торкнула Чорт, коли влітав у трубу, побачив Чуба з кумом і вирішив напустити заметіль, щоб Чуб повернувся назад і застав коваля в себе будинку. Дійсно, заблудившись у заметілі, Чуб і кум стали шукати дорогу назад.
Кум набрів на шинок і забув усе. Чуб же побачив свою хату й став кликати дочку Але, почувши голос Вакули, вирішив, що наткнувся на чужу хату. Не бажаючи визнаватися, що він, Чуб, заблудився, він сказав, що прийшов поколядовать.
Вакула, не довідавшись Чуба, поколобродив і вигнав його.
Чуб вирішив піти до Солохи, оскільки зрозумів, що вона зараз одна. У цей момент у чорта вилетів украдений місяць. “Усе освітилося Заметілі наче й не було…
Юрби парубків і дівчин здалися з мішками”. Колядующие із шумом і реготом ввалилися в хату Чуба. Оксана на одній дівчині помітила гарні черевички й негайно захотіла, щоб у неї були не гірше. Вакула викликався дістати “такі черевики, які рідка панночка носить”.
На що красуня відповіла: “Так, будьте всі ви свідка: якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, що носить цариця, те от моє слово, що вийду ту ж годину за нього заміж”.
Дівчини повели “примхливу красуню” із собою, а коваль “думав тільки про одній Оксані”. Тим часом чорт розніжився в Солохи. Раптом почувся голос голови.
Солоха побігла відчинити двері, а моторний чорт вліз у мішок, що лежав у печі Не встиг голова слова сказати, як почувся голос дяка.
Солоха на прохання голови сховала його в мішок з-під вугілля. Дяк тільки почав доглядати за Солохою, як раптом почувся стукіт у двері. Злякавшись, що його застануть у Солохи, дяк теж попросив його сховати, що відьма й зробила, висипавши вугілля з іншого мішка. У хату ввійшов Чуб Не змусив себе чекати й Вакула, що повернувся.
Солоха, злякавшись, сама дала знак Чубу лізти в той самий мішок, у якому вже сидів дяк.
Коваль був “досить не в дусі”. Оглянувши хату, він зупинив погляд на мішках: “Навіщо отут лежать ці мішки? Їх давно б настав час забрати звідси.
Через цю дурну любов я одурів зовсім. Завтра свято, а в хаті дотепер лежить усяка дрянь. Віднести їх у кузню!” Мішки здалися дуже важкими, але Вакула звалив усе на плечі й вийшов з хати.
Почувши голос Оксани серед що колядують, Вакула кинув на землю мішки й побрів як заворожений, “з маленьким мішком на плечах вместес толпою парубків, шедших слідом за дівочій толпою”.
Оксана знову стала глузувати з коваля, так так, що він з горя вирішив утопитися. Попрощався з усіма й утік. А коли зупинився відсапатися, вирішив: “Спробую ще засіб, піду до запорожця Пузатому Пацюку. Він, говорять, знає всіх чортів і все зробить, що захоче.
Піду, адже душі все-таки прийде пропадати!
” Вакула попросив Пацюка показати дорогу до чорта. На що той равнодушно відповів: “Тому не потрібно далеко ходити, у кого чорт за плечима”. Вакулу вразило, як Пацюк їв вареники.
Вони самі занурювали в сметану й відправлялися до нього врот. Один навіть вимазав ковалеві губи сметаною. Набожний коваль, щоб не набиратися гріха, тому що не можна було їсти в цю ніч скоромне, вибіг з хати.
Чорт тим часом вискочив з мішка й сіл верхи на шию Вакулі, нашіптуючи на вухо: “Це я – твій друг, усе зроблю для товариша й друга!
Грошей дам, скільки хочеш… Оксана буде сьогодні ж наша”. Коваль погодився Чорт від радості почав “галопувати на шиї коваля”.
Отут Вакула схопив його за хвіст і “створив хрест”. Чорт притих, як ягня.
“Отут коваль, не випускаючи хвоста, підхопився на нього верхи й підняв руку для хреста”. Чорт заблагав, просячи відпустити його. На що Вакула сказав: “Вези мене ця ж година на собі… у Петербург, прямо до цариці”.
Дивчата, наткнувшись на мішки Вакули, вирішили віднести їх у будинок до Оксани, щоб розглянути, що наколядовал коваль. Але оскільки мішки були непід’ємні, вирішили сходити за санками Тим часом на мішки наткнувся кум, а незабаром підійшов ткач Шапуваленко. Зрадівши знахідці, вони потягли мішки до будинку кума в надії, що дружини кума не виявиться будинку.
Ця сварлива, жадібна й забіякувата жінка поколачивала чоловіка, а потім скаржилася на нього своїм товаркам, самозабутньо розповідаючи “про бешкетування свого чоловіка й про претерпенних неї від нього побоях”. Але дружина недоречно виявилася будинку й помітила мішки Зав’язалася сварка, що перейшла в бійку, поки не вилізли з мішка Чуб, а за ним і дяк. “От тобі на! ай да Солоха!
Посадити в мішок… Те-Те, я дивлюся, у неї повна хата мішків… Тепер я все знаю: у неї в кожному мішку сиділо по двох людини…
От тобі й Солоха!” – викликував Чуб.
Дівчини, повернувшись, не знайшли одного мішка. Зваливши іншої на санки, помчалися вони по скрипливому снігу, занесли в хату. Але раптом вони злякалися, оскільки мішок став ікати й кашляти У цей час прийшов Чуб, і таємниця ще одного мішка розкрита. “І голова вліз туди ж, – говорив про себе Чуб у здивуванні, міряючи його з голови до ніг, – бач як!..
Е!.. ” – більше він нічого не міг сказати. Повернемося до Вакули. Він уже підлітав верхи на чорті до Петербурга.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)