Переказ повести Бредбери “Зелений ранок”

Коли сонце зайшло, він присів біля стежки й приготував нехитру вечерю; потім, відправляючи в рот шматок за шматком і задумливо жуючи, слухав, як потріскує вогонь. Минув ще день, схожий на тридцять інших: з ранку раніше вирити багато акуратних ямок, потім посадити в них насіння, наносити води із прозорих каналів. Зараз, скований свинцевою утомою, він лежав, дивлячись на небо, у якому один відтінок темряви перемінявся іншим

Його кликали Бенджамен Дрисколл, йому був тридцять один рік. Він хотів одного – щоб весь Марс зазеленів, покрився високими

деревами з густим листям, що народжує повітря, більше повітря; нехай ростуть за всіх часів року, освіжають міста в задушливе літо, не пускають зимові вітри. Дерево, чого-чого тільки воно не може…

Воно дарує фарби природі, простирає тінь, усипає землю плодами. Або стає царством дитячих ігор – цілий піднебесний мир, де можна лазити, грати, висіти на руках… Чудове спорудження, що несе їжу й радість, – от що таке дерево. Але насамперед дерева – це джерело живлющого прохолодного повітря для легенів і ласкавого шелесту, що ніжить твої слух і заколисує тебе вночі, коли ти лежиш у сніжно-білої постелі

Він

лежав і слухав, як темний грунт збирається із силами, очікуючи сонця, очікуючи дощів, яких досі немає й немає… Приклавши вухо до землі, він чув ходу прийдешніх років і бачив – бачив, як посаджені сьогодні насіння прориваються зеленими втечами й тягнуться вгору, до неба, розкидаючи гілку за гілкою, і весь Марс перетворюється в сонячний ліс, світлий сад

Рано ранком, тільки-но маленьке бліде сонце спливе над складками пагорбів, він устане, жваво проковтне сніданок з димком, затопче головешки, навантажить на себе рюкзак – і знову вибирати місця, копати, саджати насіння або саджанці, обережно уминати землю, поливати й крокувати далі, насвистуючи й поглядаючи в ясне небо, а воно до полудня усе яскравіше й жарче…

– Тобі потрібний повітря, – сказав він своєму багаттю. Багаття – живий рум’яний товариш, що жартівливо кусає тобі пальці, а в прохолодні ночі, теплий, дрімає поруч, щулячи сонні рожеві очі… – Нам усім потрібний повітря. Тут, на Марсі, повітря розріджений.

Ледве що, і утомився. Однаково, що в Андах, у Південній Америці. Вдихнув і не почуваєш. Ніяк не надихаєшся

Він торкнув грудну клітку. Як вона розширилася за тридцять днів! Так, тут їм потрібно розвивати легені, щоб вдихнути побільше повітря. Або саджати побільше дерев

– Зрозумів, навіщо я тут? – сказав він. Вогонь стрельнув. – У школі нам розповідали про Джонни Яблучне Насіннячко. Як він ішов по Америці й саджав яблуні.

А моя справа поважнее. Я саджаю дуби, в’язи, і клени, і всякі інші дерева – осики, каштани й кедри. Я роблю не просто плоди для шлунка, а повітря для легенів.

Тільки подумати: коли всі ці дерева нарешті виростуть, скільки від них буде кисню!

Згадався день прильоту на Марса. Подібно тисячі інших, він удивлявся тоді в тихий марсіанський ранок і думав: “Якось я тут освоюся? Що буду робити? Чи найдеться робота з мене?”

Його залишили в спокої: він лежав, дихаючи, немов риба на піску, і думав: “Повітря, повітря, повітря. Вони хочуть мене відправити звідси через повітря”. І він повернув голову, щоб подивитися на пагорби й рівнини Марса. Придивився й перше, що побачив: куди не глянь, скільки не дивися – жодного дерева, ні єдиного. Цей край немов сам себе покарав, чорний перегній стелився в усі сторони, а на ньому – нічого, ні однієї травинки. “Повітря, – думав він, галасливо вдихаючи безбарвне щось. – Повітря, повітря…” І на верхівках пагорбів, на тінистих схилах, навіть біля струмка – теж ні деревця, ні травинки

Ну звичайно! Відповідь народилася не у свідомості, а в горлі, у легенях. І ця думка, немов ковток чистого кисню, відразу підбадьорила. Дерева й трава. Він подивився на свої руки й повернув їхніми долонями нагору. Він буде саджати траву й дерева.

От його робота: боротися проти того самого, що може йому перешкодити залишитися тут. Він оголосить Марсові війну – особливу, агробіологічну війну. Древній марсіанський грунт… Її власні рослини прожили стільки мільйонів тисячоріч, що вкрай постаріли й виродилися. А якщо посадити нові види? Земні дерева – гіллясті мімози, плакучі верби, магнолії, величні евкаліпти.

Що тоді? Можна тільки ворожити, які мінеральні багатства таяться в тутешньому грунті – недоторкані, тому що древні папороті, квіти, кущі, дерева загинули від знемоги

– Я повинен устати! – крикнув він. – Мені треба бачити Координатора!

Полудня він і Координатор проговорили про те, що росте в зеленому уборі. Пройдуть місяці, якщо не роки, перш ніж можна буде почати планомірні посадки. Поки що продовольство доставляють із Землі замороженим, у літаючих бурульках; лише трохи аматорів виростили сади гідропонним способом

– Так що поки, – сказав Координатор, – дійте самі. Добудемо насінь скільки можна, деяке спорядження. Зараз у ракетах мало місця.

Боюся, оскільки перші поселення пов’язані з рудниками, ваш проект зелених посадок не буде мати успіх…

– Але ви мені дозволите?

Йому дозволили. Видали мотоцикл, він наповнив багажник насіннями й саджанцями, виїжджав у пустельні долини, залишав машину і йшов пішки, працюючись

Це почалося тридцять днів назад, і з тої пори він жодного разу не оглянувся. Оглянутися – значить упасти духом: стояла надзвичайно суха погода, і навряд чи хоч одне насіннячко проросло. Може бути, битва програна? Чотири тижні праці – впустую? І він дивився тільки вперед, ішов уперед по широкій сонячній долині, усе далі від Першого Міста, і чекав – чекав, коли ж піде дощ

…Він натягнув ковдру на плечі; над сухими пагорбами пухнули Хмари. Марс непостійний, як час. Пропечені сонцем пагорби прихоплював нічний заморозок, а він думав про багатий чорний грунт – такий чорн і блискучої, що вона чи ледве не ворушилася в жмені, про жирний грунт, з якої могли б рости могутні, велетенські стебла квасолі, і спілі стручки роняли б величезні, неуявні зерна, що трясуть землю

Він сел. Ковдра з’їхала, і по блакитній сорочці забігали темні плями; краплі ставали крупніше й крупніше. Багаття виглядало так, начебто по ньому, топчучи вогонь, танцював невидимий звір; і от залишився тільки сердитий дим. Пішов дощ. Величезний чорний небозвід раптом розколовся на шість аспідно-блакитних осколків і обрушився долілиць.

Він побачив десятки мільярдів дощових кристалів, вони завмерли у своєму падінні рівно на стільки часі, скільки потрібно було, щоб їх запам’ятав електричний фотограф. І знову морок і вода, вода…

Він ледве помешкал, перш ніж устати. Цілий місяць, довгий жаркий місяць він працював, працював і чекав… Але сьогодні, піднявшись, він уперше повернувся в ту сторону, звідки прийшов

Ранок був зелене. Наскільки вистачало око, до неба піднімалися дерева. Не одне, не два, не десятки, а всі ті тисячі, що він посадив, насіннями або саджанцями. І не дріб’язок яка – нибудь, ні, не поросль, не тендітні деревця, а потужні стовбури, могутні дерева висотою з будинок, зелені-зелені, величезні, округлі, пишні дерева з листям, що відливає сріблом,, що шелестять на вітрі, довгі ряди дерев на схилах пагорбів, лимонні дерева й липи, секвої й мімози, дуби й в’язи, осики, вишні, клени, ясени, яблуні, апельсинові дерева, евкаліпти – підстьобнуті буйним дощем, вигодувані чужим чарівним грунтом. На його очах продовжували тягтися нагору нові галузі, лопалися нові бруньки

– Неймовірно! – викликнув Бенджамен Дрисколл.

Але долина й ранок були зелені

А повітря!

Отовсюду, немов живий потік, немов гірська ріка, струменіло свіже повітря, кисень, що виливається зеленими деревами. Придивися й побачиш, як він переливається в небі кришталевими хвилями. Кисень – свіжий, чистий, зелений, прохолодний кисень перетворив долину в дельту ріки.

Ще мить, і в місті розгорнуть двері, люди вибіжать назустріч чуду, будуть його ковтати, вдихати повними грудьми, щоки порозовеют, носи змерзнуть, легені заново оживуть, серце заб’ється частіше, і втомлені тіла полетять втанце.

Бенджамен Дрисколл глибоко вдихнув вологе зелене повітря й знепритомнів. Перш ніж він опам’ятався, назустріч жовтому сонцю піднялося ще п’ять тисяч дерев


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)
Переказ повести Бредбери “Зелений ранок”