Укриті бростю верби лірично-замріяно хилили свої віти, прислухаючись до жебоніння бистроплинних ручаїв, що віддавали всю свою напругу повноводному роздоллю Ворскли. Відчував цей гомін пробудження, як подих оновленої сили, що наповнювала помисли і мрії.
У службових справах їздив до Гадяча. Привіз стільки вражень, що годі було їм дати раду. Знову наслухався розповідей про розбійника Гнидку, про його жорстокість і великодушність. Людина великої волі підіймається своїм хистом, вразливою вдачею над буденщиною. Але життя підневільне зв’язує
Нема простору. Шлях до соціальної правди тернистий – послався нетрями і байраками. Як перейти їх, щоб не збитися на манівці?
Клята дійсність, кляті закони підневільного життя. Пригадав розмову із своїм начальником. “Для рабів,- говорив він,- мало чого треба, їм аби їсти, спати, чухмаритись, красти. Життя їх невибагливе…
Невибаглива й Мова. Рабам не потрібна рідна мова. Якою завгодно можна навчити їх розуміти найнеобхід-ніше – хліб, вода, ніч, спати, лаятись тощо.
Найдопікульні-ший і найвпливовіший для них батіг, гнучка лозина. Від батога раб тікає, батіг гонить його на роботу, батіг є моральною
Брехня! Ганебна брехня! Іскра Прометея не гасне і в душі приниженого раба. Вона горить у материнській мові, у рідній пісні, рідному звичаї, у мудрості народній, що складається цілими поколіннями.
Треба писати. Писати не про рабів, а про закованих невільників, що здатні рвати кайдани, здатні на сміливі вчинки, на самопожертву і героїзм. Хто збере всі перли душі поневоленого народу? Хто понесе їх у світ широкий думки почуття?
Треба писати для себе, для людей, для сучасників і нащадків. Писати, щоб пізнали себе замордовані, принижені, приборкані темрявою і свавіллям дужих – убогих душею. Хай слово полум’ям горить і спопеляє запеклі серця.
Слово, повите любов’ю, гнівом і материнською ніжністю. Треба словами мури потрясать, як той легендарний зухвалець Самсон здвигнув колони ворожі.
День і ніч приносили роздуми, хвилювання. Сідав писати. Народжувалась велика розповідь про лиху долю людини, зрощеної серед ланів зеленокрилих, купаної у бризках щедрого сонця. Уява малювала портрет юнака: “Дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка.
Ним світилась якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом із якоюсь хижою тугою…” Виношував у думках портрет героя великого твору. Вирізьблювався його характер, що увібрав дух нескоримого народу, його історичне буття.
Але поки що все це мрії. А зараз треба писати нарис і розповісти в ньому все, що чув під час подорожі. З усіма найменшими деталями.
Назвав його “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”. Перечитував написане, фантазія допитливо ширяла просторами, буяла нестримними хвилями, що не знаходили впину (/. Пільгу к; 389 сл.).
Завдання до тексту
1. Визначити стиль і тип мовлення.
2. Скласти план до тексту. Орієнтовний план
1. Верби лірично-замріяно хилили свої віти.
2. У службових справах їздив до Гадяча.
3. Шлях до соціальної правди тернистий.
4. Кляті закони підневільного життя.
5. Іскра Прометея не гасне і в душі приниженого раба.
6. Треба писати.
7. День і ніч приносили роздуми, хвилювання.
8. Нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”.
3. Лексична робота.
– Жебоніти – створювати тихі одноманітні звуки.
– Чухмаритись – чухати, потирати своє тіло.
4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів. Зеленокрилий, легендарний, Гнидка, “Подоріжжя од Полтави
До Гадячого”, нестримний, повноводний, най дошкульніший, самопожертва, невільник, незвичайний, свавілля.
5. Питання до тексту.
– Куди їздив у справах головний герой?
– Що виношує у своїх думках головний герой?
– Чи можемо стверджувати, що у тексті йдеться про письменника? Чому?
– Якими рисами наділив автор головного героя свого нарису?
– Що стало джерелом для написання твору?
– Пригадайте, що в тексті стверджується про рабів? Чи згодні ви з цією думкою?
6. Про кого з українських письменників розповідається у творі? Як називається дописаний роман письменника?
7. Поясніть словосполучення Тернистий шлях.
8. За складеним планом стисло Переказ – ати текст.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)