План переказу 1. Життя Андрія Соколова до війни. 2. Трагічні випробування, що випали на його частку на війні. 3. Спустошеність Соколова після загибелі всієї сім’ї. 4. Андрій бере на виховання хлопчика-сироту й відроджується до нового життя.
Переказ Соколов розповідає: “Спочатку життя моя була звичайна.
Сам я уродженець Воронезької губернії, з тисяча девятьсотого року народження. У громадянську війну був у Червоній Армії. У голодний двадцять других років подався на Кубань ішачити на кулаків, тому й уцелел.
А батько з матір’ю й
Залишився один Рідні хоч кулею покоти – ніде, нікого, ні однієї душі. Через рік поїхав у Воронеж. Спочатку працював у плотницкой артілі, потім пішов на завод, вивчився на слюсаря, женився, народилися діти…
Жили ми не гірше людей”.
Коли почалася війна, на третій її день Андрій Соколов відправився на фронт. Оповідач описує важкий і трагічний шлях його на дорогах Великої Вітчизняної. Зберігаючи над ворогом моральна перевага, не примирившись і не визнаючи над собою влади ворога, Андрій Соколов робить воістину героїчні вчинки.
Двічі він був поранений, а після потрапив
Один із центральних епізодів оповідання – епізод у церкві. Важливий образ лікаря, що “і в полоні, і в сутінках свою велику справу робив” – лікував поранених. Андрія Соколова життя ставить перед жорстоким вибором: заради порятунку інших він повинен убити зрадника, і Соколов зробив це.
Герой намагався бігти з полону, але його піймали, нацькували на нього собак: “тільки шкіра з м’ясом полетіли жмутами… Місяць відсидів у карцері за втечу, але все-таки живий… живий я залишився!..” У моральному двобої з комендантом табору Мюллером перемагає достоїнство російського солдата, перед яким фашист капітулював. Соколів своїм гордим поводженням у таборі змусив німців поважати себе: “Схотілося мені їм, проклятим, показати, що хоча я и с голоду пропадаю, але давитися ихней подачкою не збираюся, що в мене є своє, російське достоїнство й гордість, і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися”.
Хліб, що Соколов добув, він розділив на всіх своїх товаришів по нещастю Героєві все-таки вдалося бігти з полону, так ще добути “мови” – фашистського майора. У госпіталі одержав він лист про загибель дружини й дочок. Він витримав і це випробування, повернувся на фронт, а незабаром радість “блиснула, як сонечко через хмару”: найшовся син, надіслав лист батькові з іншого фронту.
Але в останній день війни син був убитий німецьким снайпером…
Пройшовши через горна війни, Андрій Соколов втратив усе: сім’я загинула, будинок зруйнований Повернувшись із фронту, Соколов дивиться на навколишній світ очами, “немов присипаними попелом”, “наповненими неизбивной тугою”. З його губ зриваються слова: “За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так исказнила?
Немає мені відповіді ні в темряві, ні при яснім сонечку… Немає й не дочекаюся!!!
” І все-таки Андрій Соколов не розтратив чуйності, потреби віддавати своє тепло й турботу іншим. Андрій Соколов щедро відкриває свою надламану, посиротілу душу для такого ж сироти – хлопчиська. Він усиновив хлопчика й став піклуватися про нього, як про найдорожчому й близькому для нього людині. Хлопчик, цей “осколок війни”, зненацька обретший свого “папку”, дивиться на мир “світлими, як небушко, очами”.
Скромність і мужність, безкорисливість і відповідальність – це риси, властиві Соколову.
Описуючи життя “звичайної людини”, Шолохов показує його хоронителем і захисником життя, загальнолюдських духовних святинь
(1 votes, average: 5.00 out of 5)