У літо 6476 (968). Прийшли вперше печеніги на Російську землю, а Святослав був тоді в Переяславце, і замкнулася Ольга зі своїми онуками Ярополком, Олегом і Володимиром у місті Києві. І осадили печеніги місто силою великої: була їхня незліченна безліч навколо міста, і не можна було не вийти з міста, не вести послати, і знемогли люди від голоду й спраги. І зібралися люди тої сторони Дніпра в турах і стояли на тім бережу, і не можна було ні тим пробратися в Київ, ні цим з міста до них. І стали тужити люди в місті й сказали: “Немає чи кого, хто б зміг перебратися
На тім бережу помітили це, під’їхали до нього в турі, взяли його в туру й привезли його до дружини. І сказав їм
Печенігам же здалося, що прийшов сам князь, і побігли від міста врозсип. І вийшла Ольга з онуками й людьми до тур. Печенежский же князь, побачивши це, вернувся один і звернувся до воєводи Претичу: “Хто це прийшов?” А той відповів йому: “Люди тої сторони (Дніпра)”. Печенежский князь знову запитав: “А ти не чи князь вуж?” Претич же відповів: “Я чоловік його, прийшов з передовим загоном, а за мною йде військо із самим князем: незліченна їхня безліч”. Так сказав він, щоб їх пристрахати.
Князь же печенежский сказав Претичу: “Будь мені іншому”. Той відповів: “Так і зроблю”. І подали вони один одному руки, і дав печенежский князь Претичу коня, шаблю й стріли. Той же дав йому кольчугу, щит і меч. І відступили печеніги від міста, і не можна було вивести коня напоїти: стояли печеніги на Либіді. І послали кияни до Святослава зі словами: “Ти, князь, шукаєш чужої землі й про неї піклуєшся, а свою покинув, а ми ледве було не взяли печеніги й мати твою й дітей твоїх.
Якщо не прийдеш і не захистиш нас, то візьмуть-таки нас. Невже не жаль тобі своєї отчини, старої матері, дітей своїх?” Почувши це, Святослав із дружиною швидко сіл на коней і повернувся в Київ; привітав матір свою й дітей і журився про те, що трапилося з ними від печенігів. І зібрав воїнів, і прогнав печенігів у поле, і наступив мир