Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015
КРАСА СВІТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ
ПЕЙЗАЖ У ПРОЗОВИХ ТВОРАХ
У прозових творах письменники часто описують картини природи – пейзаж. Не кожен може помітити в житті ту красу, яку показує письменник за допомогою слова. Як йому вдається викликати в нашій уяві яскраві образи?
Звичайно, за допомогою художніх засобів, майстерного володіння словом.
Прочитай речення: лКожна ягідка горобини горить кораловим світлом”. У твоїй уяві – червоний кетяг. У кожній його ягідці
Але письменник не відтворює цих деталей. Їх малює твоя уява.
Щоб уявити описане в усіх деталях, зрозуміти, формулюй запитання до незвичайних слів у реченні, наприклад, як це ягідка може горіти? А чому кораловим світлом? Якого кольору коралі?
Зрозуміло! Сонцем освітлені червоні ягоди горобини! Придивлюсь!
Хочу побачити горобину саме такою.
…У маленькій грудці землі або клаптику неба, квітучій гілці чи росинці на траві, ластів’їному гніздечку під стріхою чи знайденому колосочку на стерні тепліє любов’ю Україна.
Ярослав Гоян
Пейзаж
“ЧИМЧИКУЮТЬ НАШІ ХЛОПЦІ…”
Чимчикують наші хлопці по стежці, а над стежкою з обох боків трави і квіти: подорожник, спориш, собача рожа, кашка, буркун, будяки, лобода і зів’ялі ведмежі вушка. І все квітне. Кашка – біла, собача рожа – рожева або теж біла; буркун – жовтий, а будяк! Лелечко! увесь срібний, колючки, як голки, квітки червоні, як жар, пахнуть медом, а на них – джмелі в І А джміль сам, як квітка: спинка чорна, черевце – жовтогаряче, і весь наче шовковий, і бринить, як золота струна. А ведмеже вухо яке!
Теж вкрите срібною ворсою, пухнасте, ткни пальцем – палець так і потоне. Ох, хлопці, гарної А під пшеницями – сокирки, темно-фіолетові, ясно-фіолетові – очей не зведеш. А поруч них волошки, сперечаються цвітом з Петровим батогом.
Той синій, а вони ще синіші.
Хлопці брели між квітами. Женька скинув кепку, підставив під сонце спітнілий лоб. Левко – теж; а вітрець повіває, плутає па голові волосся, дмуха в обличчя, наче шепоче: “Еге, хлопці, та я бачу, що в щоденниках у вас не без п’ятірок1”. А перепел, чуєте, як підпідьомка?
Спочатку ніби вчувається тільки: “Підпідьом, підпідьом”, а прислухаєтеся краще, то хіба не чуєте: “П’ятірка, п’ятірка, п’ятірка!”? Навіть цвіркуни і ті сиплють з усіх боків: “Ці хлопці з п’ятірками, ці хлопці з п’ятірками, ці хлопці з п’ятірками…”.
– Куди ж це йдуть хлопці?
– Гуляти!
– Де ж вони будуть гуляти?
– Де випаде!
– А потім?
– А потім, може, посваряться, а то навіть і поб’ються. Хіба я знаю.
Складне у них життя. І прекрасне! І вони такі малі, що навіть не знають цього.
Іван Сенченко
1 П’яті́рка – колись це була найкраща оцінка.
– Між якими травами та квітами йшли хлопці? Якими перед ними відкрилися будяк, джміль, рослина ведмеже вухо?
– Якими кольорами, запахами і звуками було наповнене все для хлопців?
– Який був настрій у хлопців? Чим, на твою думку, він був викликаний?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)