Старий сад, у саду верби. У глибині будинок, три вікна нижнього поверху освітлені. Батько сидить у камелька. Мати облокотилась на стіл і дивиться в порожнечу.
Дві молоді дівчини в білому вишивають. Схилившись голівкою на ліву руку матері, дрімає дитина. У сад обережно входять Старий і Незнайомець
Вони дивляться, чи всі домашні на місці, і переговорюються, вирішуючи, як краще повідомити їм про смерті третьої сестри. Старий уважає, що потрібно піти вдвох: нещастя, про яке повідомляє не одна людина, не так важко. Він підшукує слова, щоб розповісти
У каждою людини є чимало приводів, щоб не жити, міркує Старий. У душу не заглянеш, як у кімнату. Незнайомець і Старий спостерігають за мирним, звичайним життям сім’ї. Сім’ї, який здається, що вона в безпеці: на вікнах грат,
Входить онученяти Старого, Марія. Вона повідомляє, що селяни йдуть і несуть на носилках з галузей утопленицю. Старий велить Марії глянути у вікно:
“Ти хоч небагато зрозумієш, що таке життя…”
Усередині будинку сестри підходять до вікнам і вдивляються в темряву. Потім цілують матір. Старша гладить дитини, а він не прокидається.
Дівчини підходять до батькові. Ці прості, скупі рухи заворожують, що спостерігають із саду Старого, його онученяті й Незнайомця. Тепер уже Марія просить діда не повідомляти поки рідним померлої дівчини про нещастя.
Старий готовий погодитися з нею й не говорити їм нічого до ранку, але пізно – юрба з тілом уже підійшла до будинку. З’являється інша внучка Старого – Марта. Зрозумівши, що дід ще нічого не сказав, вона готова сама піти в будинок з дурною звісткою.
Старий велить їй залишитися й не дивитися у вікно, щоб не побачити, “яким стає людська особа, коли перед очами проходить смерть”.
Стають чутні молитви. Частина юрби входить у сад. Лунають приглушені кроки й тихий говір. Старий іде в будинок. Березня й Марія сидять на ослоні спиною до вікон.
Незнайомець дивиться у вікно й коментує що відбувається. От усі прислухаються – напевно, це Старий постукав у двері. Батько йде відкривати. Усі встають, тільки дитина, схиливши голівку набік, спить у кріслі.
Старий бариться. Але нарешті страшні слова вимовлені. Мати, батько й обидві дівчини кидаються до дверей, але батькові не відразу вдається відкрити її. Старий намагається удержати матір. Юрба в саду розсіюється.
Тільки Незнайомець продовжує стояти під вікном. Нарешті двері будинку розорюються навстіж, усі виходять одночасно. При світлі зірок і місяця видно, як на носилках несуть утопленицю.
А посередині порожньої кімнати, у кріслі, дитина як і раніше спить солодким сном. Мовчання. “Дитина не прокинулася!” – говорить Незнайомець і йде
В. С. Кулагина-Ярцева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)