Центральною фігурою гейдельберзького гуртка романтиків, його ініціатором і організатором був Ахім фон Арнім. Народився він у Берліні, походив із прусської дворянської родини і був багатим поміщиком. У студентські роки він займався природничими науками, а літературою зацікавився, познайомившись у 1800 р. з Новалісом.
Але він не пішов шляхом ієнських романтиків, його захопила хвиля національно-патріотичних настроїв, що стимулювала інтерес до німецької старовини і народної творчості. У Арніма все це поєднувалося з активним неприйняттям
Як і більшість німецьких романтиків, Арнім теж був поетом, але значнішу частину його творчого доробку складають прозові твори. Він є автором двох романів, а також кількох повістей і новел. В них бачимо, що цей письменник був наділений багатою, але нерівною уявою, в його творах сильні й пластично написані епізоди чергуються з розтягнутими й блідими. Сучасники дружно свідчать, що в житті Арнім
В ній не знайти гармонії людини з природою, що так характерно для ієнських романтиків і Гельдерліна. У творах Арніма природа малоодухотворена, грубо-стихійна й загрозлива. Він часто звертався до народної фантастики, але її породження під його пером трансформуються, набувають іншого змісту й емоційної тональності, від них починає віяти подихом смерті.
Маємо тут і специфічний романтичний натуралізм, поєднаний з містичною фантастикою, що надає багатьом його сторінкам макабричного відтінку.
Цими якостями порівняно слабко позначений перший роман, що має довгий заголовок “Бідність, багатство, злочин і покута графині Долорес” (1810). Його дія відбувається в сучасності й в аристократичному середовищі, розповідається в ньому про те, як легковажна й егоїстична дівиця Долорес піймала в свої сіті графа Карла, справжнього джентльмена, і домоглася одруження з ним; згодом вона зраджує його і, розкаявшись, вирішує вести далі добропорядне життя. Образу графа Карла автор надав свої риси (він теж пише вірші й живе романтичними почуттями та ідеями), але не зумів достатньо вдихнути в нього життя.
Автор і його герой критично ставляться до сучасної аристократії, розбещеної “французькими впливами”, їхні симпатії повністю належать давньому рицарству з його беззастережною відданістю релігійно-моральним ідеалам і принципам.
Цікавішим є роман “Охоронці корони”, перша частина якого з’явилася у 1817 p., а друга була підготовлена до друку й видана дружиною письменника Беттіною через багато років після його смерті, в 1854 р. Цікавий цей твір передусім тим, що він причетний до формування жанру історичного роману в німецькій літературі, і його нерідко зіставляють з романами Вальтера Скотта. Дія відбувається у Швабії в XVІ ст., в його центрі – таємничий рицарський орден “охоронців корони”, який ставить за мету відновлення німецької середньовічної імперії Гогенштау-фенів. У романі примхливо переплітаються історія і фантастичний вимисел, але достовірно тут відображені деякі важливі аспекти життя Німеччини перехідної доби. Правда, симпатії автора віддані добрій патріархальній старовині, до духу нового часу він ставиться неприхильно. До сюжету введені доктор Фауст зі своїм супутником Мефі-стофелем, але змальовуються вони так, ніби ще не існувала трагедія Гете “Фауст”.
Образ Фауста у Арніма навмисне приземлюється, це не стільки вчений і маг, скільки шарлатан і авантюрист, ласий до чуттєвих утіх життя. З’являється на сторінках роману й Мартін Лютер, який змальовується автором прихильно. (Арнім, на відміну від багатьох німецьких романтиків протестантського походження, не перейшов у католицизм, а лишився вірний протестантству).
Серед інших творів Арніма варто виділити повість “Ізабелла Єгипетська, перше юнацьке кохання імператора Карла V” (1811), яку Гейне небезпідставно атестував як квінтесенцію його творчості. Тут панує гротескна похмура фантастика, для цього автор мобілізує відповідні народні повір’я, мотиви й образи. В основу сюжету покладено легенду про засудження циган на вічні блукання за те, що під час втечі Святої сім’ї до Єгипту вони нібито відмовили їй в притулку.
Водночас у розповідь вплітаються народні повір’я, казкові й міфічні образи, що уособлюють недобрі, зловісні сили природи й суспільства. З’являється альраун (мандрагора), напіврослина-на-півістота, коренеподібний чоловічок, якого опівночі виривають із землі під шибеницею і використовують для пошуку скарбів та золота. Із єврейської міфології запозичується образ Голема, виліпленої із глини людини-речі, віддаленого фантастичного предка робота; у Арніма це істота жіночої статі, що перебуває десь посередині між людиною і річчю, яка для ерцгерцога Карла підмінює красуню-циганку Ізабеллу. Нарешті, вводиться в повість фольклорний образ Ведмежої шкіри, напівзотлілого мерця, багатія-скнари, який приречений після смерті чатувати свої скарби.
Звертає на себе увагу те, що всі ці повір’я, мотиви й образи Арнім узяв не із давнього фольклору патріархальних часів, а з фольклору пізнішого походження – тих часів, коли складалися нові, утилітарні відносини між людьми, засновані на грошах. Саме гроші, золото і є тією ірраціональною силою, що проглядає в непрозорій глибині похмурих фантасмагорій Арніма і виступає прихованою пружиною дії в його повісті.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)