Острів Борнгольм – З Англії – до Росії

Герой, молодий чоловік, розповідає про свої подорожі по чужих землях. Нам не відомо ні ім’я його, ні вік. Ми знаємо тільки, що Англія була крайньою межею його подорожі, там він сказав собі, що пора повернутися на батьківщину, і сів у Лондоні на корабель, що йде в Росію.

Швидко пройшов корабель по водах Темзи, і ось вже було видно море, як змінився вітер, і корабель повинен був зупинитися в очікуванні сприятливого вітру проти містечка Гревзенд.

Наш герой разом з капітаном зійшов на берег, вони гуляли, дивилися на море. Вид моря почав було

присипляти героя, як раптом гілки дерева затряслися над його головою. Він глянув і побачив юнака, худого, блідого, томного, в одній руці він тримав гітару, інший зривав листи з дерева.

Нерухомими очима юнак дивився на море, в них сяяв останній промінь згасаючої життя. І хоча юнак стояв за два кроки від героя, але не бачив і не чув нічого; весь його вигляд висловлював горі. Юнак зітхнув, відійшов від дерева, сів на траву, заграв на гітарі і заспівав сумну пісню на датському мовою. У пісні йшлося про природу, благословляючою любов, і про людських законах, які засуджують її; про вірність почуттів, дарованих самою природою:

“Про Борнгольм, до тебе душа моя прагне… навік я вилучений батьківського клятвою від твоїх берегів. Жива ти, о Ліла, або у хвилях закінчила життя своє… “Герой хотів кинутися до юнака, втішити його, але тут капітан узяв його за руку і сказав, що дме сприятливий вітер, і треба вирушати.

Вони сіли на корабель, а молодий чоловік, кинувши гітару, дивився їм услід.

Висадка на берег датського острова Борнгольм

Берег Англії зник, корабель вийшов у відкрите море. Скоро жорстокий напад морської хвороби позбавив героя почуття, він пролежав шість днів без пам’яті і тільки на сьомий день прокинувся і вийшов на палубу. Був захід сонця, корабель летів на всіх вітрилах, навколо на різному віддаленні майоріли різнокольорові прапори, а по правій стороні чорніло щось схоже на землю.

На питання героя капітан відповів, що вони пройшли Зунд, береги Швеції, і по правій стороні видно датський острів Борнгольм – небезпечна для кораблів місце; коли настане ніч, корабель кине якір. “Острів Борнгольм! – Згадав наш герой пісню незнайомця. – Пізнаю чи коли-небудь його історію, його таємницю? ” Тим часом вітер ніс корабель прямо до острова: відкрилися грізні скелі, він здавався неприступним. Але ось сонце сіло, вітер стих, корабель кинув якір. Дізнавшись, що недалеко від берега є рибальські хатини, молода людина випросив у капіталу шлюпки, щоб їхати на острів з парою матросів.

Капітан, піддавшись наполегливим умовлянням, дав шлюпки, з умовою, щоб рано вранці всі повернулися на корабель.

Шлюпки благополучно пристали, їх зустріли рибалки, грубі і дикі люди, але не хитрі і не злі. Дізнавшись, що приїхали хочуть оглянути острів і заночувати, рибалки запросили їх до себе. Прийшовши в зелену долину, де розташовувалися хатини рибалок, наш герой залишив там матросів, а сам пішов прогулятися з хлопчиком 13 років в якості провідника.

Замок на острові

Алое сонце висвітлювало башти стародавнього замку. Хлопчик не міг сказати, кому належить замок, сказав тільки, що ніхто туди не ходить, і ніхто не знає, що там відбувається. Герой підійшов до замку, оточеному ровом і високою стіною.

Ворота були замкнені, мости підняті. Хлопчик боявся і просив повернутися назад, але герой не слухав його, долає цікавістю. Настала ніч, і раптом пролунав голос, і луна повторила його. Хлопчик затремтів від страху. Через хвилину знову пролунав голос: “Хто там?”.

Молодий чоловік відповів, що це чужинець, хто просить притулку у стінах замку на ніч. Відповіді не було, але через кілька хвилин спустився підйомний міст, відчинилися ворота, і високий чоловік у чорному зустрів молодого людини, щоб провести його в замок. Герой обернувся назад, але хлопчик-провідник вже втік; ворота грюкнули позаду нашого героя, міст підвівся.

Господар замку

Через зарослий двір вони підійшли до величезного будинку, в якому світився вогник. Скрізь було похмуро, порожньо і запущено. Людина не говорив ні слова.

Минувши кілька залів, вони пройшли до невеликої кімнати, в кутку якої сидів сивочолий старець. Він глянув з сумною ласкою на молоду людину, подав йому слабку руку і привітав, потім почав розпитувати про події у світі: “Скажи мені, царює любов на земній кулі? Куриться чи кадило на олтаря чесноти? ” “Світло наук, – відповів герой, – поширюється більш і більш, але ще струмує на землі кров людська, ллються сльози нещасних, хвалять ім’я чесноти і сперечаються про суть її”. Дізнавшись, що прибулець росіянин, старий сказав, що древні жителі островів Рюгена і Борнгольма були слов’яни. Але росіяни першими дізналися християнство, в той час як жителі островів довго залишалися язичниками.

Старець цікаво розповідав про історію північних народів, і герой дивувався її розуму та красномовству, але через півгодини старий підвівся і побажав спокійної ночі. Слуга проводив молодої людини у велику кімнату, обвішану зброєю і обладунками. У кутку стояло ліжко.

Слуга, не сказавши ні слова, пішов.

Молодий чоловік ліг на ліжко і став думати про замок, про його господаря, згадав і про сумний незнайомцеві з гітарою. Вночі нашому герою снилися розгнівані його приїздом лицарі і жахливий дракон. Герой прокинувся й, відчувши потребу у свіжому повітрі, підійшов до вікна.

Поруч з вікном побачив маленьку двері і зійшов у сад.

Ув’язнення таємничої печери

Ніч була ясна, місячна. Довга алея призвела його до кущів розмарину, за якими височів піщаний пагорб. У пагорбі герой побачив вузький вхід у печеру. Молодий чоловік проник у печеру, в глибині якої побачив незамкненими залізні двері.

За дверима, за залізними гратами, горіла лампада, а у кутку на солом’яній постелі лежала молода бліда жінка в чорній сукні. Вона спала, являючи собою втілену скорботу. Наш герой став розглядати її: “Яка варварська рука позбавила тебе денного світла? – Подумав він. – Невже за яке-небудь тяжкий злочин?

Але обличчя твоє, але моє серце запевняють мене в твоїй невинності! “. І тут жінка прокинулася й здивувалася, встала зі свого ліжка, підійшла до грат, але не вимовила ні слова. Герой запитав, чи не потрібна його допомога. Жінка, помовчавши, твердо відповідала, що ніхто не в силах змінити її долю.

Вона сказала: “Якщо він сам послав тебе – той, страшне прокляття якого гримить в моєму слуху, – скажи йому, що я страждаю день і ніч, що сльози не полегшують вже туги моєї, що я без нарікання сношу висновок, що я помру його нежною, нещасною… “Тут вона відійшла від грат, стала на коліна і закрила обличчя руками. Через хвилину вона подивилася на молодого чоловіка, їх погляди зустрілися, і герою здалося, що жінка хоче дізнатися від нього щось важливе. Він чекав питання, але питання помер на блідих вустах її. Вони розлучилися…

Вийшовши з печери, герой не закрив двері, щоб чисте повітря проник в темницю до нещасної. Зоря червоніла на небі; шкодуючи про полонянку, наш герой приліг під гілками дуба і заснув. Він спав близько двох годин і, прокинувшись, почув слова: “Двері відчинено, чужинець входив в печеру”. Молодий чоловік відкрив очі і побачив старця, який сидить на лавці, біля нього стояв слуга.

Герой підійшов до них, і старець суворо глянув на нього, але потім встав і потиснув руку. Вони пройшли в алею, і тут старець проникливо подивився на героя і запитав: “Ти її бачив?” Молодий чоловік відповів, що бачив, але не знає, хто вона і за що страждає. – Чи впізнаєш, – відповів старець. – І серце твоє обіллється кров’ю. І спитаєш, за що небо ізліло всю чашу гніву на старця, який любив чеснота. – І старець розповів жахливу історію, і герой наш дізнався таємницю гревзендского незнайомця – страшну таємницю! Повернення героя на корабель Матроси чекали героя біля воріт замку. Вони повернулися на корабель, підняли вітрила і Борнгольм зник з їхніх очей. У сумною задумі стояв герой на палубі, він поглянув на небо, і вітер Свея в морі його сльозу.

Таємниця острова Борнгольм стає відома героєві, але залишається невідома для читача…