У літературі XX ст. одним з найвидатніших письменників-модерністів вважається Марсель Пруст. Найбільш відомим твором французького дослідника людської душі й почуттів став роман “У пошуках утраченого часу”. Автор створює епопею внутрішнього світу людини, свідомість якої складається з душевних рухів та особистих вражень. Увага письменника зосереджується не на відображенні реальних подій, а на звуках, кольорах, запахах – на тих дрібницях, які складаються в образи, події.
Розкриваючи реальний світ через пам’ять, уяву, Пруст створює
Особливе місце в структурі багатотомного роману Пруста займає вставна повість “Кохання Сванна”. Це передісторія основного сюжету, в якій стисло викладаються головні мотиви роману: мотив “сторін” і природи, любові й мистецтва, але провідними стають два останніх.
Сванн постає перед читачем як світська людина з багатої родини. Він захоплюється мистецтвом,
Велике почуття зароджується у героя тоді, коли її образ починає пов’язуватися з музичною фразою із сонати Вейтейля. Ця музика “вела його то туди, то сюди, потім ще кудись-інде, до якогось щастя, високого, незбагненного, але очевидного”.
Непримітно для самого Сванна ця мелодія асоціюється у нього з Одеттою і надає їй чарівності. Наступним етапом у розвитку почуття героя стає порівняння овала обличчя й постаті коханої з живописним образом Сепфори з фрески Боттічеллі. “Він дивився на неї, в її личку і в її постаті воскресала частинка фрески, яку Сванн віднині завше намагався в ній побачити”. Одним словом, Одетта у сприйнятті героя все більше зміщується у світ мистецтва і таким чином поетизується.
Зрештою, Сванн втрачає здатність бачити кохану такою, якою вона є. Ця здатність повернеться до нього після його одруження з Одеттою, і він зрозуміє, що зіпсував собі життя, покохав жінку, яка була не в його “жанрі”, жінку, яку створила його уява.
Кохання Сванна – це романтична історія любові духовно багатої та витонченої людини, яка закохана в красу і мистецтво, до жінки обмеженої, вульгарної, нерівної йому за своїми духовними якостями. Герой повісті схожий на Пігмаліона, який створив для себе Галатею і закохався у свій витвір.
У творі Пруст незвичайно тонко і яскраво аналізує зародження й розвиток почуттів. Він розкриває по деталях весь процес психологічних змін людини. Дійство у романі переноситься у внутрішній світ, розгортається як потік пам’яті. Автор вважав, що розум не може пізнати таємниці життя, це-може зробити лише інтуїція, яка, у свою чергу, робить це через сприймання почуттів, емоцій, звуків, барв, смаків. Але внутрішній світ героя залишається таємницею для інших людей.
У цьому його трагедія. Він відчуває, що вигаданий світ, вигаданий образ, вигадане кохання не можуть бути справжніми.
Заслуга Марселя Пруста полягає в тому, що він відкрив читачам безмежність, недосяжність душі людини, душі, яка потребує аналізу, відкриття любові. Людина повинна будувати новий світ за власними законами. Твори Пруста відрізняються від традиційних.
Автор створює епопею не зовнішніх подій, а внутрішнього світу людини. “Бачити, відчувати, висловлювати” – це гасло він зробив своїм творчим принципом.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)