Непоправний ідеаліст і романтик, Платонов вірив в “життєву творчість добра”, в “мир і світло”, що зберігаються в людській душі, узорю прогресу, що займається на обрії історії “, людства”. Письменник реаліст, Платонов бачив причини, що змушують людей “заощаджувати свою природу”, “виключати свідомість”, переходити “зсередини зовні”, не залишаючи в душі ні єдиного “особистого почуття”, “втрачати відчуття самого себе”. Він розумів, чому “життя на час залишає” ту або іншу людину, підкоряючи його без
А. Платонов належить до тих нечисленним авторам, хто почув у революції не тільки “музику”, але й розпачливий лемент. Він побачив, що добрим бажанням іноді відповідають злі справи, а в задумах добра хто те передбачив для посилення своєї влади знищення багатьох ні в чому не винних людей, що нібито заважають загальному добру. Усе, що було опубліковано з добутків Платонова до останнього років, не могло дати повного подання ні про його моці як письменника, не зробити тої роботи з формування духовності
Платонов ні на кого не схожий. Кожний, хто вперше відкриває його книги, відразу ж змушений відмовитися від звичної швидкості читання: око готове сковзати по знайомих обрисах слів, але при цьому розум відмовляється поспівати за часом. Якась сила затримує сприйняття читаючі на кожному слові, кожному сполученні слів. І тут не таємниця майстерності, а таємниця людини, розгадування якого, по переконанню Достоєвського, є єдину справу, гідне того, щоб присвятити йому життя
Герої Платонов говорять про “пролетарську речовину”. Сам Платонов говорив про “соціалістичну речовину”. У ці поняття він включає живих людей.
У Платонова ідея й людина не зливаються. Ідея не закриває людину наглухо. У його добутках ми бачимо саме “соціалістичну речовину”, що прагне із себе самого побудувати абсолютний ідеал
З кого ж складається живе “соціалістична речовина” у Платонова? З романтиків життя в самому повному змісті слова. Вони мислять масштабними загальнолюдськими категоріями й вільні від яких би те не було проявів егоїзму.
На перший погляд може здатися, що це люди з асоціальним мисленням, оскільки їхній розум не відає ніяких соціально-адміністративних обмежень. Вони не вибагливі, незручності
Побуту переносять легко, як би не зауважуючи їх зовсім. Звідки ці люди при ходять, яке їхнє біографічне минуле не завжди можна встановити, оскільки для Платонова це не найважливіше
Всі вони перетворювачі миру. Гуманізм цих людей і цілком певна соціальна спрямованість їхніх устремлінь полягає в поставленій меті підкорити сили природи людині. Саме від них треба чекати досягнення мрії.
Саме вони коли-небудь зможуть звернути фантазію в реальність і самі не помітять етого. Цей тип людей представлений інженерами, механіками, винахідниками, філософами, фантазерами людьми розкріпаченої думки
Герої романтики Платонова політикою, як такий, не займаються. Тому що вони розглядають революцію, що свершились, як вирішений політичне питання. Усі, хто цього не хотів, зазнав поразки й сметени. І ще тому вони не займаються політикою, що на початку 20х років нова радянська держава ще не зложилася, Друга група персонажів це романтики битви, люди, що сформувалися на фронтах громадянської війни. Бійці. Надзвичайно обмежені натури, які в масовому порядку звичайно породжує епоха битв.
Безстрашні, безкорисливі, чесні, гранично відверті. Усе в них запрограмовано на дію. У силу зрозумілих причин саме вони, вір нувшись із фронту, користувалися в перемігшій республіці беззастережною довірою й моральним правом на керівні пости. Вони приступають до справи з найкращими намірами й із властивої ним енергією, але незабаром виявляється, що більшість із них у нових умовах чисто автоматично керують так, як командували полками й ескадронами на війні.
Одержавши пости в керуванні, вони не вміли ними розпорядитися. Нерозуміння що відбувається породжувало в них підвищену підозрілість. Вони заплуталися у відхиленнях, перегинах, перекосах, ухилах. Безграмотність була тим грунтом, на якій розцвітало насильство
У романі “Чевенгур” Андрій Платонов зобразив саме таких людей. Одержавши необмежену владу над повітом, вони в приказному порядку вирішили скасувати працю. Міркували приблизно так: праця причина народних страждань, оскільки працею створюються матеріальні цінності, які приводять до майнової нерівності. Стало бути, треба ліквідувати першопричину нерівності: праця. Годуватися ж треба тим, що природа народжує.
Так, по своїй безграмотності, вони приходять до обгрунтування теорії первіснообщинного комунізму. У героїв Платонова не було знань і не було минулого, тому їм усе заміняла віра. Із тридцятих років окликає нас Платонов своїм особливим, чесним і гірким, талановитим голосом, нагадуючи, що шлях людини, при якому би соціальному й політичному пристрої він не пролягав, завжди важкий, повний знаходжень і втрат. Для Платонова важливо, щоб не була би зруйнована людина
Багато чого ріднить письменника Андрія Платонова з його персонажами правдошукачами: та ж віра в існування якогось “плану загального життя”; ті ж мрії про революційну перебудову всього життя, і не менш, як у масштабі всього людства, всесвіту; та ж утопія загальної колективної творчості життя, у процесі якого народжується “нова людина ” і “новий мир”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)