Жанр казки у творчості М. Є. Салтикова-Щедріна становить особливий пласт, що з’явився своєрідним підсумком творчості сатирика. Засновані на західноєвропейських і національних російських літературних традиціях, казки Салтикова-Щедріна є самобутніми і не схожі ні на які інші. У них сплітається воєдино фантастичне і реальне, комічне і трагічне, широко використовується гротеск, гіпербола, іронія, дивно проявляється мистецтво езопової мови, фольклорні традиції: виявляє себе істинно народне світобачення, виражене в авторських уявленнях про
У казках ми зустрічаємо типових для Щедріна героїв. Тут і тупі, люті, неосвічені правителі народу (“Ведмідь на воєводстві”), тут і народ, могутній, працьовитий, талановитий, але разом з тим покірний своїх гнобителів (“Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував”, “Коняга “). Герої цих казок зображені як маски-символи, об’єднані в збірні образи соціальних типів.
Висвітлюючи злободенні питання російського життя, автор створює гостро сатиричні твори в період з 1880 по 1886 рік. Звертаючись
У казці “Ведмідь на воєводстві” алегорично зображується падіння самодержавного ладу в Росії в результаті бунту. Образи лісових Топтигін, що здійснюють в лісовій нетрях “дрібні, сороміцькі злодіяння” або “великі кровопролиття”, як не можна більш точно відтворюють саму сутність деспотичного ладу.
У казках у своєрідній формі Щедрін ставить важливі питання російської соціально-економічного життя. Найбільший загальний мотив щедрінських казок – це думка про непримиренність інтересів трудового народу і його експлуататорів.
Так, у казці “Дикий поміщик”, використовуючи всі відтінки комічного, Щедрін зображує безглузду фігуру “дикого поміщика”, який за рахунок народної праці перетворився на паразита. Поміщик, що живе за рахунок селян, зневажає їх, ненавидить, не може “виносити холопи духу”. Вог виконує бажання поміщика, мужики зникають з маєтку. Застосовуючи такий засіб художнього зображення, як гіпербола, Щедрін показує, як людина, поміщик, перетворюється на дика тварина, що живиться мухоморами.
Подальше здичавіння поміщика набуває фантастичний, гротескного характеру. Спочатку він “обріс волоссям-нігті у нього зробилися, як залізні… ходив все більше рачки… Втратив навіть здатність вимовляти членороздільний звуки. Але хвоста ще не придбав “.
Одночасно з поміщиком страждає і повітове місто (припинився підвіз продуктів з маєтку), і держава (нікому платити податки). Це свідчить про переконаності Щедріна в тому, що народ – творець основних матеріальних і духовних цінностей, поілец і годувальник.
У “Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував” Щедрін, використовуючи прийом фантастики, переносить двох генералів на безлюдний острів. З їдкою іронією сатирик пише: “Служили генерали в якийсь реєстратурі; там народилися, виховалися і постаріли, отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали… “Два ні до чого не пристосованих генерала ледь не померли з голоду, тому що не могли добути собі їжу, так як про їжу мали таке уявлення, що” булки в тому самому вигляді народяться, як їх вранці до кофею подають “. Як раптом одному з них приходить думка: пошукати на острові мужика, який би годував їх і все для них робив.
Щедрін зображує мужика молодцем: все вміє, все знає, навіть суп у жмені зварить, підкреслює його спритність, народну кмітливість. Але в той же час і його не щадить сатирик. Генерали змушують цього здоровенного мужика вити собі мотузку, щоб не втік. І він покірно виконує наказ. А за те, що повертає генералів на Велику Подьяческую, отримує подяку: “чарку горілки та п’ятак срібла: Радій, мужічіна!”
Зображаючи народ, Щедрін співчуває йому і одночасно засуджує його за довготерпіння і покірливо.
Трохи іншу соціальну групу населення Росії малює сатирик в казці “Премудрий Піскарьов”. Використовуючи гоголівську традицію зображення “маленької людини” (“Шинель”), Щедрін малює образ до смерті переляканого обивателя, “Йолоп, який не їсть, не п’є, нікого не бачить, ні з ким хліба-солі не водить і все тільки распостилую життя свою береже “. Обивател’-Піскарьов вважає основним сенсом життя гасло: “Вижити і щуку в Михайло не потрапити”. Сенс щедрінської алегорії, що зображає, звичайно, не рибу, а жалюгідного боязливого чоловічка, полягає в словах: “Неправильно вважають ті, котрі думають, що лише ті Піскарьов можуть вважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять в норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше даремні Піскарьов “.
На відміну від сатири Гоголя, спрямованої на виховання особистості, її перетворення, сатира Щедріна нещадно викриває й розкриває їхні вади й недоліки як в людині, так і в суспільстві, тому його сатира носить соціальний характер.
Казки Салтикова-Щедріна воістину енциклопедичність, в них відбилося все російське суспільство в пореформеній період, а також усі громадські і соціальні верстви Росії. Використовуючи всі відтінки комічного, Щедрін тхне ворогів зброєю сатири. Гнівне зле осміяння – одне з основних завдань казок Щедріна, а їх неминуща цінність полягає в актуальності й досі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)