Думка Блоку про несумірність “особистих трагедій” з величчю происходящего своєрідно (з виправленнями на сюжет і характер) відгукнулася в історії Петрухи. Не можна сказати, що поет засуджує Петруху. Скоріше він жалує його. І щиросердечне борошно цього зневіреного, “безглуздого”, що збилося зі шляхи людини, і його жагуча, задушлива любов з надсадними спогадами про “хмільні нічки” і “вогненних очах” – все це не могло не бути близько поетові, що завжди знаходили джерело високого натхнення в темах трагічної пристрасті й
Ще більше здивувань і споровши викликав символічний образ Ісуса Христа, з “кривавим прапором” переможний марш, що очолює червоногвардійців
Друзі й вороги поеми, кожний по-своєму, дорікали Блоку за Христа – те в ортодоксальній релігійності, то в грубому богохульстві. Це дійсно самий неясний і на перший погляд навіть двозначний образ у поемі. Але разом з тим це надзвичайно важливий образ, від правильного тлумачення якого значною мірою залежить розуміння поеми вцелом.
Відомо, що фінал поеми вселяв сумніву самому Блоку. У липні 1919 року Н. Гумилев читав лекцію про поезію Блоку й, між
Я хотів би, щоб цей кінець був інший. Коли я скінчив, я сам зачудувався: чому Христос? Але чим більше я вдивлявся, тим ясніше я бачив Христа. І я тоді ж записав у себе: на жаль, Христос”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)