Сучасникам у історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів. справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття і переходять в безсмертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму.
Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних жанрах, поетичні переклади, антології, літературно-критичні й наукові статті тощо. Творча діяльність М. Зерова розпочалась з перекладів. “Закоханий у вроду слів”,- так
У 1917 році Микола Костьович починає перекладати Вершія, Овідія, Горація, Ироперція, а уже через три роки видає одну з кращих своїх праць. “Антологію римської поезії”, де порушує питання про роль і місце поета в суспільному житті, роль поезії: Класична пластика і контур строгий, І логіки залізна течія – Оце твоя, поезіє, дорога. (“Pro йото”)
Уже в ранній літературній творчості письменник,, політик і літературознавець Микола Костьович Зеров намітив майбутнє української літератури, схилявся до думки про необхідність продовження на новому етапі розвитку й утвердження
У здобутку поета – класичні вірші-сонети. Цей жанр ми зустрічаємо в лабораторії і інших українських неокласиків: М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича.
Особливість літературознавчих суджень М. Зерова в тому, що він не був схильний до “чистої лірики”. Про це свідчать його репліки, висловлені під час літературної дискусії 1925-1927 років. 1922 році поет видає збірку віршів під назвою “Сонети і елегії”, до складу якої ввійшло багато оригінальних творів, а збірка “Камена”, видана в цьому ж році, засвідчила його зрілим поетом художником.
Твори, що ввійшли до цієї збірки, були написані Зеровим у Баришивці під Києвом.
Свої враження від життя провінційного міста автор передає не тільки у віршах, але і в невеликих оповіданнях.
Зеров був схильний до аналізу, синтезу, філософських роздумів про сутність життя. Осмислюючи роки розрухи, які супроводжувалися вимиранням сіл, хворобами, поет писав:
Блажен, хто “рокові часи”
Не відчував на власній шкурі.
І бачив явища понурі
В аспекті втіхи і краси,
Знав революцію з фасаду…
У “Камені” поет піддає різкій критиці тих, хто не піклується про чистоту вірша, не дбає про його майстерну форму. Особливо не поважає автор тих, хто не розуміється в техніці віршування.
До збірки “Камена” ввійшло дев’ять перекладів з римських поетів. Захопленість давниною нарекла неприємності. Зерова починають звинувачувати у відходженні від радянської дійсності, а сам поет “шукає себе”. Він прагне знайти своє “я”, своє розуміння трагічної громадянської війни: Душе моя!
Тікай на корабель, Пливи туди, де серед білих скель – Струнка, мов промінь, чиста Навсикая. Для обдарованої особистості Зерова основне це краса, яка повинна врятувати людей від братовбивчих катаклізмів, що прокоптилися кривавими стежками по Україні.
Краса, розуміння, відданість державі в творчій спадщині М. Зерова домінують над стихією руйнації.
Поет намагається у вічних, іноді біблійних, сюжетах, темах, образах знайти риси сучасності. Строга форма соната служить для нього своєрідним захистом. Сучасності він присвячує певні публіцистичні твори. Писати їх нелегко, бо занадто складний психологічний світ тих, хто поряд з поетом. 1935 рік у житті М. К. Зерова був згубним.
У Москві, на квартирі, його арештовують. У Зерова було передчуття цього лиха, і про це свідчить сонет “То був щасливий, десятилітній сон”:
І доля, бачилось, така тривала. Не знатиме кінця і перепон.
Та… розійшлося чарування шасне:
Осінній день, тепло і сонце ясне
Побачили мене сухим стеблом. Творчість М. К. Зерова не вивчена до кінця. Тільки окремі вірші поета ми маємо змогу прочитати.
Сучаснику не відомі літературно-критичні статті, наукові. Не всі переклади дійшли до нашого часу. Одним словом, творча спадщина найінтелектуальнішої людини епохи чекає свого дослідника.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)