Пивна так була названа на честь короля Гамбрінуса, якогось покровителя пивного справи. Сам заклад перебував у підвальному приміщенні. Стіни пивний завжди були вологі, підлога була густо посипаний тирсою, а замість столів стояли пивні бочки.
Праворуч від входу височіла естрада. На ній кожен вечір вже багато років поспіль грав “для задоволення і розваги гостей” музикант Сашко. Він був євреєм, зовнішність його була якоюсь подобою облізлій мавпи, але його всі любили і поважали. У Сашка була маленька собачка, Білочка, яка завжди і скрізь
Крім Сашка в Гамбринусі було інше значна особа – буфетниця мадам Іванова, яка “як капітан корабля з рубки” безмовно розпоряджалася прислугою і постійно курила.
Порт міста завжди був переповнений судами. Англійські, японські, російські, польські, французькі. Італійські кораблі стояли, щільно притиснувшись боками. Моряки різних країн і держав були незмінними відвідувачами Гамбрінуса, і вони ж були незмінними прихильниками Сашка.
Кожен замовляв йому мелодію своєї країни, свого краю, і Сашко з чудовим успіхом грав їх. До вечора кишені музиканта були важкі від срібних монет, а сам
Своєю грою на скрипці Сашка змушував людей забути про те, що існують на світі сірі будні, туга, робота, смуток Сашку заслужено цінували.
Одного разу Сашко прийшов в Гамбрінус раніше звичайного. В очах його була гіркоту його забирали на війну. Не завадило і те, що він був єврей. До вечора про це знав весь Гамбринус. З співчуття Сашку мертвецьки напоїли, але з його очей все так само “дивилися смуток і жах”.
Скрипку Сашка подарував одному робітникові, а собачку Білочку буфетниці – мадам Іванової.
Без Сашка Гамбринус “спорожнів і заглох”. Господар пробував було запросити бродячих мандоліністов, але публіка, що приходить у Гамбринус, їх освистала і кидала в них огризками сосисок. Перший час про Сашка запитували майже щовечора, цікавилися, чи не було від нього листа або листівки.
Але так як час “все обточує і змиває”, мандоліністов змінив і міцно зміцнився Лешка – гармоніст, колишній злодій.
Пройшов рік. Про Сашкові вже ніхто не згадував, крім мадам Іванової.
Минув ще рік. І тоді повернувся Сашко. Як виявилося, він навіть не був поранений. У той день, коли Сашко повернувся, в Гамбринусі було стільки народу, що ніде було сісти. Сашкові повернули скрипку, а собачка Білочка знову сиділа біля його ніг. Все було чудово, здавалося, музикант зовсім не змінився.
Але мадам Іванова помітила – туга і жах з його очей не зникли.
Незабаром настали “строкаті, мінливі, бурхливі часи”. По вулицях ходили натовпи людей, іноді траплялися погроми. Били і євреїв. Але Сашку не чіпали, тому що його всі знали.
Однак, не сміючи заподіяти шкоду йому, одного разу на його очах вбили Білочку. Після погромів у місті настала зловісна тиша. По місту ходили сищики. У Гамбринус вони з’явилися також.
Один з детективів був хрещеним євреєм на прізвисько гундосим. Щось йому не сподобалося в Сашкові, і він накинувся на нього. Але через кілька миттєвостей, всі побачили, що гундосим лежить на підлозі, а Сашко тримає в руках уламок своєї скрипки… Звичайно, натовп приховала Сашку від сищиків в одну мить. Але ввечері, коли Сашко виходив з шинку, на нього накинулися кілька людей.
Сашку можна було вважати похованим.
Минуло три місяці. Одного разу ввечері Сашка повернувся. Він обріс бородою і схуд. Але найстрашнішим було те, що ліва рука Сашка “була проворочена ліктем до боці”. Було видно, що рука не розгиналася.
На питання оточили його людей Сашка відповідав, що “щось з сухожиллям”. Грати на скрипці він більше не міг. Глядачі засмутилися.
Але раптом Сашко дістав здоровою рукою з кишені… губну гармошку. І старі, давно відомі всім мелодії пролунали в Гамбринусі.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)