Починаючи цей розгляд, варто підкреслити, що бездоганна зовнішня краса Доріана Грея привертає увагу вже під час знайомства героя з лордом Генрі. Але тоді письменник зосереджує увагу на художніх деталях, сукупність яких дозволяє казати про моральну, духовну чистоту цього вродливого й обдарованого юнака: “Так, безперечно, цей юнак – з ніжними обрисами ясночервоних уст, чистими блакитними очима, золотистими кучерями – був надзвичайно вродливий. Його обличчя чимось таким одразу викликало довіру.
З нього промовляла вся щирість юності,
Наприкінці твору, коли збожеволілий від ненависті до портрета, який здається йому винним в усіх його нещастях, Доріан Грей робить спробу знищити свого ворога, але знищує себе, ми бачимо зовсім іншу людину. Ось що побачили челядники Доріана Грея, коли потрапили до запертої кімнати, де їхній господар ховав “свідка” своїх злочинів: “Коли вони ввійшли у
Раніше гармонія внутрішньої й зовнішньої краси робили Доріана Грея неповторною людиною, зараз ми бачимо “якогось” мерця, і впізнати цю потвору неможливо.
Зовнішні зміни є насправді жахливими. Оскар Вайльд дуже докладно, психологічно переконливо вимальовує процес “перетворення” героя. Але в той же час не можна не поставити собі запитання: “Чи є це перетворення, це самознищення людини природним для неї, оскільки зумовлено її характером, особистістю, чи воно стало наслідком такого собі “нещасного випадку”, яким за цих умов потрібно вважати зустріч Доріана Грея з лордом Генрі”? На перший погляд, складається враження, що саме лорд Генрі, який свідомо спокушав Доріана Грея теорією “нового гедонізму”, винний у тому, що життя морального й талановитого юнака було змарновано.
Відповідно, Доріан Грей виявляється своєрідною жертвою лорда Генрі. Саме жертвою, тому що протистояти цій людині було вкрай важко, а Доріанові, мабуть, взагалі неможливо:, на початку твору ці особистості відрізнялися одна від одної як небо й земля.
Для осмислення глибини трагедії Доріана Грея потрібно згадати, що являє собою психологічна сутність “нарцисизму”. Е. Фромм зазначав, що “нарцисизм необхідний для збереження життя і одночасно є загрозою його збереження. Ця психологічна амбівалентність “нарцисизму” визначила долю Доріана Грея, який намагався назавжди зберегти свою красу, за що був покараний долею.
Подивимося, яким чином щаслива і гармонійна молода людина на ім’я Доріан Грей перетворилася на постать, життя якої було присвячено збереженню зовнішньої краси, що стало на якийсь час можливим завдяки спотворенню, навіть, можна сказати, знищенню душі.
Ще до того, як Доріан Грей, стоячи перед власним портретом, усвідомив, що його зовнішня краса є взірцевою, і перелякався, його душа була збентежена висловами лорда Генрі, його апологією “новому гедонізму” як найбільш відповідній для головного героя роману філософії життя. Ця психологічна деталь є дуже важливою, оскільки промова лорда Генрі була для Доріана Грея не просто словами. Це були слова, які змусили юнака тремтіти: “Хвилин десять він стояв непорушно, з напіврозтуленими устами і незвичним блиском в очах.
Він неясно усвідомлював, що в ньому збудилися зовсім нові думки й чуття. Але йому здавалося, що вони підіймаються з глибин його єства, а не принесені ззовні. Ті декілька слів, що Безілів друг повів йому, – слів умисне парадоксальних, але сказаних, безумовно, випадково, – торкнулись якоїсь потайної струни, ніколи ще не займаної, і він чув, як вона оце тріпотіла й вібрувала в ньому чудними поштовхами.
Саме на цьому психологічному тлі відбулося “перетворення” гармонійного юнакакрасеня на відчайдушного Нарциса.
Для психологічно правильного розуміння ситуації необхідно пригадати, що “нарцисизм” як риса характеру притаманний будьякій психічно нормальній, адекватній людині. Саме тому під час характеристики особистості “нарцисизм” не можна вважати її позитивною чи негативною якістю. Усе залежить від того, яким чином він впливає на життя особистості, на її самооцінку й вчинки. Залежно від цього він може бути корисним, або, навпаки, зашкоджувати людині.
Тому треба зосередити увагу на тому, чим саме став “нарцисизм” для Доріана Грея і чому його життя склалося саме так, а не інакше.
Очевидно, що для героя роману Оскара Вайльда “нарцисизм” став провідною формою самозахисту. Пригадаємо дитинство Доріана грея, холодне й вороже ставлення дідуся, морально спотвореної людини, до єдиного онука. Воно було зумовлено тим, що мати Доріана, визнана красуня, жінка, що належала до англійської знаті, всупереч волі батька покохала незаможну, не вельможну людину. Можливо, надзвичайно зворушлива зовнішня краса героя зумовлена саме цим палким, безмежно щирим коханням його батьків?
Втім, для дідуся це було суцільним приниженням, тому він зробив, щоб батька його онука було вбито, а власна дочка, втративши коханого чоловіка, померла. Ось як розповідає про цю трагедію, що стала наслідком і виразом станових забобонів суспільства, лорду Генрі його дядько: “Я чув – він (дідусь) забрав дочку назад до себе, але вона відтоді ані словом не обзивалася до старого. Далебі, сумна історія.
Десь так за рік дочка померла…” . Отже, вихованням дитини опікувався лорд Кельсо, і це виховання залишило у Доріана Грея найнеприємніші спогади.
Про те, що дитинство Доріана Грея було важким і безрадісним, свідчить багатозначна художня деталь: переконавшись у тому, що портрет завжди буде віддзеркалювати його злочини, він переховує цього невблаганного “обвинувача” на іншому поверсі будинку. А саме, у кімнаті, яка тривалий час була спочатку його дитячою, а потім класною кімнатою. У цій кімнаті він спочатку мешкав, а потім навчався, і спогади про ці часи неприємно зворушили Доріана Грея.
Опинившись у кімнаті, він нібито повертається у своє безрадісне дитинство: “Це просторе пропорційне приміщення покійний лорд Кельсо спеціально облаштував для свого маленького онука, якого терпіти не міг за разючу подібність до матері, та й з інших причин, і все намагався тримати чимдалі від себе. На Доріанів погляд, кімната ця майже не змінилася…” . Втім, зовнішня “незмінність” кімнати це більше підкреслює незворотні зміни, що відбулися в душі незмінного красеня Доріана Грея: “Кожна мить його самотнього дитинства поставала перед ним, поки він оглядався круг себе. Він пригадав незаплямовану чистоту хлоп’ячих своїх літ, і йому стало моторошно від думки, що цей фатальний портрет має бути схований саме тут.
Чому ж портрет “має бути” схований саме у цій кімнаті? До речі, ми знову бачимо використання письменником вже знайомого прийому “обрамлення”: знищуючи портрет, Доріан Грей знищує себе, і він іде з життя у кімнаті, в якій воно, власне кажучи, і розпочиналося.
Життя, у якому ще на початку його не було кохання, також закінчується без кохання. Мати не могла кохати свого сина, тому що після загибелі чоловіка повільно ішла з життя, що втратило для неї будьякий сенс. Дідусь, як зазначено вище, ненавидів онука за те, що він був подібний до матері, тому про кохання не йшлося…
Відповідно, чи міг за цих умов Доріан Грей когось кохати, чи могло кохання в його житті стати своєрідним порятунком від усього негативного, що визначало його дитинство.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)