Твір “Тіні забутих предків” не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця.
Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ – велике таїнство і велика честь.
Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше.
Може,
Ус е його єство було сповнене любові – до землі, до кожної травинки, живої істоти – до всього життя.
Серед гуцулів вкорінилася
Я хочу набутись. Раз живємо на світі…”
Справді – раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна – цвісти. Але чи вона була причиною його недуги? Життя мусить мати сенс, і це розуміє Іван дуже добре.
Втративши Марічку, він втрачає і стрижень свого життя – любов. Одруження з Палагною було лише спробою втриматися в цьому житті, знайти загублений смисл, знайти розраду. Та не судилося. У погоні за привидом коханої Марічки гине Іван.
А на землі все залишилося, як було. І рефреном звучать слова: “Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…”
Повість завершується картиною поховання Івана. “Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер”. Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго.
Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя.
Життя продовжується – такий смисл цих ігор при покійнику.
Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходить в їх світосприйманні, житті такі риси, що мали значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій – життя і смерті.
Сама вічність проглядає однією з численних своїх сторін у повісті “Тіні забутих предків”, закликаючи пам’ятати про смерть і любити, цінувати кожну мить життя.