Збагнімо мову неба – книги одвічної! Знайдімо ту зорю, що світить для нас. Ту таємничу зорю, що освітить шлях зажуреним і знеможеним, підніме з колін рабів і тих, що в чорній пітьмі пристрасно шукають дороги! І коли далекі й горді зорі небесні шлють лише далеке проміння, чи не краще самим запалити ту зірку ясну, променем прорізати темряву ночі?
Мені уявляється, що так народилася в Лесі Українки думка про досвітні вогні. “Досвітні огні” – це зразок громадсько-політичної лірики. Спочатку лірична розповідь мас настрій гнітючий і похмурий:
Навколо
Навколо все спить, як в могилі.
Цей сумний настрій змінюється світлим і життєрадісним, а завершується поезія оптимістичним закликом:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, –
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
Через алегоричний образ темної ночі, що своєю темнотою тяжкою породила “привиддя лихі”, могильний сон, пригнітила людські душі, поетеса створює уявлення про задушливу атмосферу, про тяжкий моральний стан людини в царській Російській імперії.
Надію на визволення, віру в
У поезії Лесі Українки звучить мотив вічної боротьби добра і зла, світла і темряви. Поетеса вірить у щасливу зорю, яка осяє долю її рідного народу. Він заслуговує на крашу долю і обов’язково її здобуде.
Тому Леся Українка бачить своє покликання не сидіти склавши руки, а запалити разом з “людьми робочими” досвітні вогні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)