Омар Хайям – вчений, дослідження якого на цілі сторіччя випередили свій час. Енциклопедичні знання Хайяма вражали сучасників, які називали його Імамом (духовним вождем), Знавцем грецької науки, Доведенням Істини, Царем філософів Сходу і Заходу1.
Мусульманська Азія часів Омара Хайяма й економічно, і культурно, і науково значно випереджала Європу. Відкриття Хайяма з математики європейцям вдалося повторити лише в XVII сторіччі. Хоча в історію Сходу він увійшов як видатний учений, зараз увесь світ знає Омара Хайяма як поета – автора рубаї,
Хоча сучасники Хайяма не визнавали рубаї серйозною поезією, він надав цій віршовій формі класичної довершеності – остаточно утвердив його будову і збагатив тематично. “Хайямівські чотиривірші” стали дуже популярними і викликали безліч наслідувань. До нашого часу дійшло близько двох тисяч рубаї, автором яких вважається Хайям, але впевнено можна стверджувати, що його перу належить не більше ста чотиривіршів.
Справжнє ім’я поета – Гіясаддін Абу-аль-Фатх Омар ібн Ібрагім. Народився він 18 травня 1048 року в місті Нішапурі. Давній
У місті процвітали торгівля та ремесла, воно було ярмарковим осередком багатьох провінцій. Вважається, що поет народився в сім’ї заможного ремісника, який, імовірно, займався пошиттям наметів. Батько віддав Омара навчатися до Нішапурського медресе, хоча навчання коштувало дорого і тривало довго.
Медресе в Нішапурі було елітним закладом, який готував вищих чиновників для державної служби. Під час навчання Омар виявив надзвичайні здібності та феноменальну пам’ять. Один із його учнів згадував пізніше, як Хайям знайшов у бібліотеці рідкісну книгу і не мав змоги її переписати. Тоді він кілька разів перечитав її, а, повернувшись додому, з пам’яті записав.
Коли випала нагода звірити запис Омара Хайяма з оригіналом, виявилося, що між ними немає жодної відмінності.
1 Значущість такого звертання до Хайяма можна уявити лише, якщо знати, що “Цар Сходу і Заходу” був першим офіційним титулом султана.
2 Зараз Нішапур – невелике містечко (близько сорока тисяч жителів). Причиною занепаду став 1221 рік, коли його захопили війська Чингізхана. Монголи знищили жителів та зруйнували місто.
Відродившись у XIV ст., Нішапур не зміг повернути колишнє значення.
Однак роки навчання не були безхмарними – ще хлопцем він став свідком погрому Нішапурського медресе релігійними фанатиками. На очах у юнака вбили його вчителів – видатних тогочасних вчених. Ця трагедія справила величезне враження на Омара, він зрозумів, що бути високоосвіченою людиною дуже небезпечно.
Як пізніше писав сам Хайям, для вченого є два шляхи – або стати лицемірним пристосуванцем і “спрямовувати свої знання на службу корисливим та недобрим цілям”, або залишатися чесним і “стати предметом глузувань та ненависті”.
За роки навчання Омар оволодів надзвичайно широким колом знань із математики, фізики, астрономії. Він вивчав філософію, історію, теорію музики, був знавцем рідної поезії, арабської мови та літератури. Його вважали видатним астрологом і лікарем. Омар Хайям не тільки знав напам’ять Коран, але й міг дати тлумачення будь-якої частини цієї священної книги. Проте з усіх наук молодого Омара найбільше приваблювала математика.
Математичний трактат, написаний у 25-річному віці, приніс йому славу видатного вченого.
У 1074 році Хайям прибуває в Ісфахан на запрошення візира (міністра), який служив султану Малік-шаху. Візир був видатним політичним діячем, за що й отримав почесний титул Нізам аль-Мульк (у перекладі “порядок царства”). Він без перебільшень заявляв: “Якщо я закрию свій калямдан (пенал із чорнильницею), то вінець султана загине”.
Нізам аль-Мульк був іранцем за походженням та уродженцем Нішапура. Він став покровителем наук і відкрив у містах вищі школи – академії, які за його титулом називали “Нізамійє”. Завдяки аль-Мулькові столиця Малік-шаха Ісфахан перетворилася в науковий центр усієї імперії.
Омару Хайяму запропонували очолити Ісфаханську обсерваторію і з групою вчених-астрономів розробити новий календар. За п’ять років роботиХайям розробив календар, який назвав “Малікшахове літочислення”. Він і донині є найдосконалішим сонячним календарем, точнішим за сучасний на сім секунд за рік.
Відомо, що в Ісфахані Хайям уже писав рубаї, в яких оспівував радощі життя, засуджувані офіційною релігією. Завдяки своїм афористичним чотиривіршам учений набув слави вільнодумця. Однак Хайям не вважав себе ні вільнодумцем, ні безбожником – у поезіях він стверджував, що Бог значно гуманніший та приязніший, ніж духівництво, тому позиція священнослужителів може й не відповідати задумам Бога.
Через свої філософські погляди, іронічний характер, нетерпимість до лицемірства й дурості Хайям нажив безліч ворогів. Ситуація ускладнювалася і тим, що в 1092 році обидва його покровителі загинули: Нізама аль-Мулька закололи кинджалом, а за місяць після цього отруїли й Малік-шаха.
Середньовічний біограф поета писав: “Щоб зберегти очі, вуха і голову, Омар Хайям здійснив хадж”. Хадж – це паломництво до святого міста Мекки. Таке паломництво вважається в мусульман подвигом благочестя.
Повернувшись із хаджу, п’ятдесятирічний вчений жив у Багдаді й викладав у Нізамійє. Однак Хайям сильно змінився – став відлюдьком і “зачинив двері свого дому перед колишніми друзями та однодумцями”.
Останні роки життя Омар Хайям прожив на самоті у рідному Нішапурі. Одного разу – Хайям уже був старим, – читаючи книгу з філософії, він раптом відчув наближення смерті. Заклавши сторінки рукопису, він встав, написав заповіт і після цього вже не їв і не пив. Після вечірньої молитви, стоячи на колінах, Хайям промовив: “Боже!
В міру своїх сил я намагався пізнати Тебе! Пробач мені!
Наскільки я Тебе пізнав, настільки я до Тебе наблизився!” – і помер. Поховали Омара Хайяма поблизу Нішапура в саду персикових і грушевих дерев. Його могила збереглася до нашого часу.
Літературний коментар Рубаї Омара Хайяма
Рубаї Омара Хайяма – це органічне продовження його філософських поглядів, що знайшли своє втілення в поетичній формі. Його рубаї сповнені ідей гуманізму, впевненості, що людина заслуговує на щастя і має право бути такою, якою вона створена. Ідеал Хайяма – це особистість вільна, мисляча, із чистою душею, якій притаманні мудрість, любов і життєрадісність.
Поет, дискутуючи зі святенниками, які закликали до молитов і покірливості долі, зовсім не спонукає до щастя будь-якою ціною. На шляху людини багато спокус, але ніколи не можна зрадити друга, образити слабшого, залишити в біді безпорадного. Потрібно не тільки брати від життя все, але й самому бути щедрим до інших.
Людина повинна вміти протистояти суворій долі, стримувати свій гнів, бути м’якою до навколишніх, не пам’ятати зла.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)