Олесь О. Княжа Україна. – К.: Веселка, 1991.
Над озерами, річками, На полянах лісових, На стрімких високих горах, На просторах степових, –
Де лише сіріє стежка Або вкрився збіжжям лан, Скрізь розкидались оселі Наших прадідів слов’ян.
Оселялись цілим родом: Що людина, як одна?! Кревні люди – рід складали, Кревні роди – племена.
Наймудріший і найстарший Цілим родом керував, Видавав щодня накази, Правив, милував, карав.
Кожне плем’я мало князя, Князь судив, водив на бій, Першим був він у відвазі І у мудрості своїй.
А коли
На річках, високих горах, Серед багон і болот Городи, міцні твердині Будував собі народ.
Коли ворог йшов війною, Метушилось все, як рій, Замикалися ворота, Починався лютий бій.
Бились, кидали каміння, Крізь баркан окріп лили, Попіл сипали у очі, Гострі кидали коли…
…Ось і ворога відбито, Все минуло: гнів і жах… Кревні плачуть над борцями, Що звалилися в боях.
І дають їм у могилу Зброю, вбрання і харчі, Щоб вони не знали лиха, На тім світі живучи.
На сумних могилах тужать І справляють тризну там І несуть на сизі гори
Але все поволі, тихо Тоне в річці забуття, І на березі зеленім Квітне радісне життя…
На луці палає ватра, На луці ідуть танки. Тут в вінках цвітуть дівчата, Там співають парубки.
В цю таємну ніч Купала В лісі папороть цвіте, Розцвітає, обсипає Цвіт-проміння золоте.
Промовляє звір до звіра. Хто підслуха мову їх, Хто у лісі найде квітку – Найде скарбів цілий міх.
А пісні все далі ллються, Вже поблідли і зірки, А ще огнища палають І мережаться танки.
На кийки стоять схилившись Бородаті віщуни І розказують, що буде І з якої сторони.
Роздають недужим зілля, Щось шепочуть і плюють… Сих водою напувають, Тим камінчики дають.
І здається, з лісу вийшов На узлісся сідловик. Став, заслухавсь, задивився… Стрепенувсь і знову зник.
І здається, щойно бігли Тут русалки польові І розсипали зі сміхом Самоцвіти по траві.
Але схід зайнявся сонцем, Хмари в золоті, в огні… І самотньо одцвітають Зблідлі ватри вдалині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)