Єфімови з діда-прадіда були військові. Дід-полковник служив до війни у Харкові, батько-капітан військову службу ніс у Білорусі. Саме там, у місті Слуцьку, яке на весь світ славилося своїми шовками, народився Олександр Миколайович Єфімов.
Та життя військових – це постійні переїзди. Невдовзі молодого капітана перевели на Кавказ, за ним “помандрувала” й дружина з маленьким сином на руках. Але війна відірвала батька від родини.
Коли хлоп’яті йшов п’ятий рік, прийшла “похоронка” – Микола Єфімов загинув у боях на Україні.
Згодом, коли Київ був визволений від німецьких окупантів, Сашко з мамою переїжджає туди.
У Києві він закінчив школу, університет (російське відділення філологічного факультету), став працювати в українській пресі. Був на видавничій і редакторській роботі, у тому числі працював у видавництві “Веселка”, у журналі “Барвінок”. Якийсь час письменник очолював Будинок дитячої книги, запровадивши там свято Рідної мови.
Свою літературну діяльність Олександр Єфімов розпочав як критик, виступаючи
Як з’ясувалося, у цій могилі був похований і Микола Єфімов. Так, через двадцять років після одержання “похоронки” син вклонився батьковій могилі.
З того часу Олександр Миколайович іншими очима став дивитися на дітей. Він захопився художньою прозою для наймолодших. І проявив у цьому неабиякі здібності. Окремими виданнями вийшли його книжки “Скоріше б вирости”, “Задачі трапляються різні”, “Ордени бойової слави”, “Я – сам!”, “Таємниця одна на всіх”.
Не покинув, звичайно, і літературно-критичної діяльності, але в поле зору найчастіше потрапляли твори письменників, які теж писали для дітей.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)