МИКИТА КОЖУМ’ЯКА Убивши князя Святослава, Печеніги раз у раз
Йдуть ордою на Вкраїну, Раз у раз грабують нас І тепер їх шатра сірі Вкрили луг над Трубежем, Печеніги знов з’явились І погрожують мечем.
Наші ждуть. Але боїться Печенізький хан іти, Йому хочеться без бою
Перемоги досягти. Є один вояк у його Втроє дужчий за вола… “Хай він б’ється”, – хан хитрує І до князя шле посла. “Чи не викличем ми, князю,
Гніву праведних богів, Коли річку почервоним Кров’ю наших вояків?! Краще ми розв’яжем сварку Славним герцем
Коли твій борець подужа, Я скорюся без боїв”. Князь погодивсь, і звелів він Найсильнішого знайти… Та на герць ніхто в державі
Не зважається піти. Засмутився Володимир… Аж прийшов якийсь дідусь: “Син побореться, мій князю, І поборе, побожусь.
З ним колись ми посварились, Пам’ятаю, як тепер, М’яв він шкуру, так, повіриш, Спересердя всю роздер”.
Привели до князя хлопця: Соромливий, мовчазний, Невисокого і зросту,
Хоч доволі кремезний. “Може, хочеш, князю, Чи міцна моя рука, Роздражніть на пробу жаром
Найсильнішого бика”. Роздражнили. Бик на хлопця, Але той схопив
Бик упав і кров’ю стік.
“Добре!” – князь сказав до хлопця, А військам своїм звелів, Щоб озброїлись і ждали Щохвилини ворогів.
Третій довгий день минає І ідуть борці на бій, Князь і хан собі гадають: “Хто поборе – твій чи мій?!” Печеніг угледів хлопця І сміється: “От, дурне, Подолати, побороти Воно думає мене!!”
Не злякався Кожум’яка І боротися почав. Повертав борця і важив, Потім, наче кожу, м’яв.
І нарешті, наче бочку, Ухопив і кинув вмить. На землі без руху мертвий
Печеніг-борець лежить. І на тім славетнім місці, Де страшний борець упав, На тім місці Володимир
Переяслав збудував.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)