ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ ГРИЦЕВІ КУРЧАТА Казка Жив собі Максим убогий Коло річки, край села.
Крім дітей та жінки, в його Тільки курочка була. Нанесла вона яєчок. Вже й Великдень ось-ось-ось! Хоч би кожному яєчком
Розговітись довелось! Та старий Максим міркує: “Поїдяться крашанки, А коли підсипем квочку,
Будуть згодом курочки. Швидко виростуть курчата, Навесні почнуть нестись,
От тоді ми поласуєм! Ласували ж ми колись… ” “Це не можна, – каже мати., – Не годиться, ні!.. Та як? Щоб без крашанки Великдень?!
Любі діти, чи не так?”
І пішов собі із хати. Мати вийшла теж за ним, На город пішли садити,
Та була уже й пора… В хаті ж праця закипіла: Малювала дітвора. Писанки на диво вийшли!
Гриць слона намалював. Слон звів вгору жовтий хобот І на сині ноги встав. Далі взявся за ведмедя. Вуха білими зробив, Тулуб синькою побарвив,
Дві ноги почервонив. А Маруся жовту жабку Посадила на сучок.
В лапку їй встромила мушку, В другу – китицю квіток. Далі діти малювали
Лева,
Він капусту їжачку. А найменшенький, Івасик, Кицьку тільки що кінчив. Що за мила вийшла кицька! Ще і стрічку почепив.
Гриць скінчив уже й верблюда: Височезний, три горби! Звів він голову угору,
Тягне листя із верби. Домальовував Івасик, Та вже в хаті аж гуло!
Діти плигали, сміялись… Так їм весело було… Аж у хату батько й мати…
Мати скрикнула: “Ой, жах! Я ж яєць ще не варила… Хто?! Пізнаю по очах!!” Як німі, сиділи діти…
Та всміхнувсь старий Максим: “Не біда: на тісто підуть! Я й сире яєчко з’їм… Так, під квочку дев’ятнадцять З решти будуть писанки. Воно, варені смачніші…
Зате маєм малюнки!” Так, як сказано, й зробили… Треба йти негайно в хлів! Всі пішли: і батько, й мати, Гриць на місці вже сидів.
Бідна квочка так зраділа, Мальовничим писанкам, Що, зворушена, й не знала, Що казати діточкам. Ось і смеркло.
Усі разом Повечеряли й лягли. Та заснути чомусь діти
Довго-довго не могли. Все їм згадувались звірі, Кожний сам себе питав: Чи не краще, коли б чорним Вуха він намалював?..
Або чом живіт ведмедю Він зеленим не зробив?.. Та голівоньки дитячі Сон на подушки схилив… II
Аж три тижні бідна квочка Пробула на писанках! Коли б глянули на неї, Вас пройняв би просто жах!
Як вона змарніла, схудла! Самі шкіра й кісточки… Гола…
Краще не дивіться Ви на неї, діточки!.. Тільки серце в неї билось Усе радісніш, сильніш… Залишилось ще посидіть,
Почекати тільки ніч! І коли почувся вранці У шкарлупу перший стук, Квочка наче підлетіла Після довгих, довгих мук!
І, щаслива вся, в повітрі Враз спинилася вона… Коли – зирк! Стоїть на спині.
Де? У кого? У слона! Дійсно: вилупилось першим Чепурненьке слоненя.
Не занадто ще велике… Ну, як з доброго коня. Далі з ревом, криком-риком
Лев вискакує з яйця. Тихо виліз тигр з-а левом, Далі лупиться вівця. За верблюдом нявка-кицька,
Ось і зайчик, і борсук… Метушаться вовк, лисиця, Вже і жабка: стук та стук! Спочатку вжахнулась квочка,
Ледве в безвість не втекла! Та отямилася згодом І квоктати почала. Гриць усе це чув і бачив,
Та не мав чогось страху, Хоч для більшої безпеки Зліз обачно на вільху. Квочка стала хвилюватись, Малеч кликати на збір.
Сполошилися курчата, – Всім хотілося надвір. Перша вийшла з хліву квочка. Через неї плигнув лев, Щось зачув, хвостом замаяв І підняв страшенний рев! Все замовкло, заніміло…
Наче цілий світ зомлів… Навіть квочка, рідна мати, Аж припала до землі.
Коли рев скотивсь поволі, Громом в прірвах одлунав, Скочив тигр, роззявив рота І сказав в повітря: “Няв!”
Далі вибігла лисиця, Вовк, ведмідь, рябий борсук… Жабка плигнула з квітками І найшла на груші сук.
І верблюд з трьома горбами Вийшов з хліву, подививсь… Щось було не до вподоби, І він, плюнувши, скрививсь. За вівцею вибіг зайчик.
Міг би легко він втекти. Та кого йому боятись?! Це ж все сестри та брати! Без страху підбіг до вовка,
На плече йому схиливсь, Але вовк зубами клацнув, І наш зайчик затрусивсь. Правда, деяким звіряткам І ніяково було: В того ока не ставало, В інших зайве прибуло.
Той примушений скакати Був лише на трьох ногах. І дарма четверту ногу Він шукав по всіх кутках. Решта всі були здорові,
Раді зеленій траві… Тільки слон не вліз у двері І лишився у хліві. А вкінці і він виходить З жовтим хоботом у двір…
Тупа синіми ногами І вгорі спиняє зір! “А що то сидить на гілці?! Мамо, зараз же кажіть!” “Та це. Гриць наш! – каже квочка, – Він ізлізе й побіжить… ” “Так це він? Зітру на порох!
З мене посміха робить? Ноги синькою побарвить?! Жовтий хобот причепить!” І трубу свою до Гриця Простягає лютий слон… Крикнув Гриць – і враз… прокинувсь…
Був, на щастя, це лиш сон… Всі прокинулись від крику… Хто кричав – ніхто не зна… А в хліві куняє квочка…
Що то висидить вона?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)