Олекса Варавва (псевдонім – Олекса Кобець) народився 28 березня 1889 року в сім’ї бідних хліборобів, які не могли йому дати матеріального забезпечення так, що вже на 14-му році життя, після закінчення канівської 2-класної школи, яка за статутом 1872 року дорівнювала 6-м класам гімназії, довелося хлопцеві покинути рідну хату й самому торувати шлях у подальше
Життя.
Містечко Канів, де вічний сном спочиває великий Кобзар, було місцем народження О. Кобця, одного з наступників Шевченкової кобзи. Близькість могили Шевченка мала вирішальний вплив
Виданого у Львові.
З Канева виїхав до Катеринослава (Дніпропетровськ) і там працював попихачем у крамниці канцелярського приладдя й тютюнових виробів, а опісля писарчуком і писарем у різних установах Катеринослава й Катеринос-лавщини. Уже з 15-го року життя помагав зі своїх злиденних заробітків батькам. Маючи 20 років, повернувся до Канева й працював у
Був Олекса Кобець одним зі співробітників Союзу Визволення України серед українців, полонених з російської армії у часи Першої світової війни, в таборі у Фрайштадті під Віднем. Потрапивши в австрійський полон, Кобець писав додому листи українською мовою, і це було причиною, що українці з відділу австрійської цензури передали його адресу до Союзу Визволення України. І ось одного дня до мадярського села Доначебу, де полонений Кобець працював на сільськогосподарських роботах, приїхав спеціальний кур’єр від військового міністерства й забрав його до Відня, бо на терені Австрії й Німеччини творилися окремі табори для полонених української національності. Кобця було перевезено до табору у Фрайштадті в Австрії. Тут вирувало культурне життя, і Кобець занурився у вир того життя з усією силою свого запалу й таланту.
Тут він мав змогу доповнити свою освіту.
Потім Кобець поїхав до Канева, куди його було відряджено від земства на Вищі кооперативні курси в Києві, перші в Україні. Вчився вечорами, а вдень працював в економічній установі “Дніпросоюз”. Вищу освіту здобув у Вищому економічному інституті.
До 1925 року жив у Києві, а потім переїхав до Харкова, де працював здебільшого як редактор.
Олекса Кобець не вписувався до жодної літературної організації. Коли в Харкові було створено 1934 року єдину Спілку Письменників України, він прилучився до письменницької сім’ї, але тільки формально: насправді Олекса і далі тримався осторонь від організації. У 1941 році йому було наказано евакуюватися до Казахстану, але він, як тоді казали жартома, “спізнився до поїзду”, тобто залишився в Харкові й через якийсь час почав працювати в газеті “Нова Україна”.
А через рік довелося вирушити в далеку й невідому подорож за океан…
Земний шлях Олекси Кобця припинився вночі з 4 на 5 вересня 1967 року, в місті Буффало, США. Прожив письменник майже 80 років, і за цей час довелося йому переміряти чималі простори Європи й Америки.
Перша літературна спроба О. Кобця припадає на 1903 рік, коли померла його маленька сестра, яку він дуже любив. Свій смуток і жаль висловив поет у вірші, що його помістив у рукописному шкільному журналі канівської школи. Але власний дебют Кобця – це його перше оповідання “Під Новий Рік”, надруковане 1 січня 1912 року в київській “Раді”, яке критика прийняла дуже прихильно.
Згодом друкувалися його вірші в журналах “Маяк”, “Дзвін”, “Літературний науковий вісник”. Багато дописував до “Ради” про життя всіх закутків Канівщини, надсилав туди економічні й літературні статті та рецензії.
У 1913 році видав збірку віршів “Ряст”. Потім з’явилися інші збірки поезій (“Під чужим небом” та інші), драматичних етюдів (“У Тарасову ніч”), більших прозових творів (особливо “Записки полоненого”), фейлетонів, нарисів і численних перекладів поетичних і прозових творів з іноземних мов. У “Червоному Перці” вміщував віршовані фейлетони, підписуючи їх Андрій Дудка.
Олекса Кобець відомий також дітям завдяки своїм гарним віршам, друкованим у “Веселці”, “Свободі” й “Нашому житті”. В Буффало вийшла його збірка для дітей “Сонце сходить”, якою в школах за кордоном користуються як літературною читанкою. Нині молодь залюбки співає чудову бадьору маршову пісню “Від синього Дону до сивих Карпат…”, не знаючи здебільшого, що автором її слів є Олекса Кобець, а музику до неї написав композитор Михайло Гайворонський.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)