Образи поміщиків у поемі Г-Ля ” Мертві душі “. ” Г-Ль не пише, а малює”, говорив Бєлінський. Дійсно, портрети й характери його героїв немов намальовані або, краще сказати, виліплені. Проницатель-Ный погляд письменника дозволив йому виставити целую кунсткамеру отри-цательного. Помітне місце в ній займає галерея образів помещи-ков.
В ” М-Ых душах” Г-Ль створив типові портрети поміщиків, відбивши характерні риси цілого стану, розкрив духовне обни-щание й моральне виродження цього класу, хоча сам письменник і не думав робити настільки
Усе йшло саме собою, занепадало, мужики п’яний-ствовали й обманювали пана. Розум хазяїна зайнятий порожньою, нездійсненною мрією. Недарма затвердилися выра-жение “манілівські мріяння” у змісті марних, безжиттєвих фантазій.
Мовлення його выспренна.
Тим часом за два роки Манилов прочитав усього чотирнадцять сторінок однієї єдиної книги. Використовуючи вираження Бєлінського, можна сказати, що Манилов “старший брат” Обломова, у якому ця поміщицька лінь досягла крайнього ступеня.
Це хазяїн-кулак. Він готовий продати всі, здерти по ста рублів навіть за мертві душі. Вся обстановка його будинку, манери, зовнішність говорять про моральне здичавіння цього бари-на. Він грубіян і цинік, не поважає навіть людей свого кола.
Так, такого дворянина важко представити “білою кісткою” і “батьком селян”.
Із суспільної ж точки зору він являє собою минуле явле-ние, тому що затятий ворог усілякого прогресу. З такими “панами життя”, звичайно, не можна було ви-вести країну з економічної відсталості, хоча для селян Собакевич краще, ніж Плюшкин. Під стать власницькій натурі Собакевича й ” дубинного-ловая” Коробочка, що набирає потихеньку деньжонок і боїться продешевити
Межею людського падіння є Плюшкин. Хоча в літературі багато образів скнар, але цей настільки сильний, що слово “плюшкинство” як синонім крайньої й безглуздої скнарості міцно затвердилося. Він став “дірою на людстві”. Селяни доведені до такого зубожіння, що десятками біжать від нього й сотнями мруть, а він затверджує, що народ завів від ледарства звичку “тріскати”.
Сам він теж живе впроголодь, одягається, як жебрак (Чичиков навіть не визнав його за пана, а думав, що це баба).
Все життя його проходить у визиранні того, що можна сховати, у стеженні за ключницею, у сварках з нею, а в цей час добро гниє й гине. Душу Плюшкина скам’яніла, почуття притупилися. Огида охоплює читача при роздумах про цю людину.
Доконана протилежність Плюшкину Ноздрев.
Цей готовий усе проміняти, програти, прогу-лять, не пропускає нагоди сшельмо-вать, обдурити іншого, відібрати в нього те, що сподобалося. Нечесний він і в картах, тому що шулерство в нього в крові. Правда, і біт бував за це.
Енергія його разюча. Але вся вона розтрачується по дрібницях і на шкоду людям. Він готовий узятися за саме фантастичне підприємство
Його хвастощі переходять усяку міру. Мова сам собою бреше без усякої на те причини або вигоди. Ім’я його стало загальним для нахабного брехуна, гульвіси й бузотера. Проаналізувавши образи кре-постников у поемі, можна сказати, що порочно лад, при якому собакевичи, коробочки, манилови, плюшкины і їм подібні є хазяями життя, розпоряджаються долями людей, проживають національне багатство
Давно пішли в минуле поме-щики, але не вмирає поема Г-Ля. Образи, їм створені, зробилися надбанням росіянці литертуры, а імена цих героїв нарицательны-ми. Недарма про його типи Герцен сказав, що “ми їх зустрічали на кожному кроці” і за допомогою Г-Ля “ми їх побачили, нарешті, без прикрас”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)