Герой роману – людина сильної волі, відважна, яка не ховається від небезпеки, а сміливо дивиться вперед і йде назустріч бурям і тривогам, щоб знайти своє справжнє призначення, зіграти свою роль у житті і заповнити душевну порожнечу хоча б діяльністю без певної мети. “Герою нашого часу” – наче портрет,, але не однієї людини: це портрет, складений з недоліків усього нашого покоління, в повному їх розвитку. Авторові “просто весело було малювати сучасну людину, якою він її розуміє і дуже часто зустрічав”. Байдужість та іронія головного
Для якої мети я народився? Чи справді вона існувала? Мабуть, було мені призначення високе, тому що я відчуваю в душі моїй сили неосяжні. Але я не вгадав цього призначення, я захопився приманками пристрастей порожніх і неблагородних; з передпокою їх я вийшов твердий і холодний як залізо, але втратив навіки запал благородних прагнень – кращий колір життя. І з того часу скільки разів вже я грав роль сокири в руках долі! Як знаряддя страти,
Моя любов нікому не принесла щастя, тому що я нічим не жертвував для тих, кого любив: я тільки задовольняв дивну потребу серця, з жадібністю поглинаючи їх відчуття, їх ніжність, їх радощі і страждання – і ніколи не міг насититися”. Коли Грушницький закохався у княжну Мері, Печорін говорить: “Я внутрішньо реготав і навіть двічі посміхнувся, але він, на щастя, цього не помітив. Явно, що він закоханий, тому що став ще довірливіше, ніж до цього; у нього навіть з’явилося срібне кільце з черню, тутешньої роботи: воно мені здалося підозрілим. Я почав його розглядати, і що ж? Дрібними буквами ім’я Мері було вирізане на внутрішній стороні, і поряд – число того дня, коли вона підняла знаменитий стакан.
Я втаїв своє відкриття; я не хочу вимушувати у нього визнань; я хочу, щоб він сам вибрав мене у свої повірені, – і тоді я насолоджуватимуся”.
Його душа постійно вимагає їжі, насичення, щоб заповнити порожнечу, йому необхідна дія. Він шукає небезпеки, підставляє себе під чеченські кулі, шукає забуття в любові, ризикованих пригодах, подорожах. Герцен писав, що всі, хто належав до його покоління (у тому числі й Печорін), в деякій мірі Онєгіни.
У Печоріна також є риси Онєгіна, що і робить його образ трагічнішим. Печорін не розмірковує, на відміну від Онєгіна, про політику, але дух скептицизму, недовіри, заперечення властивий внутрішньому змісту Печоріна. Це виявляється в його жорстокій холодності, афоризмах, любові.
Важкий дух скептицизму керує його мріями. Він не здатний жертвувати собою заради щастя інших і усвідомлює це.
Усе свідчить про трагічність покоління, портретом якого є Печорін – герой свого часу. Печорін не прислухається до голосу свого серця і не вважає потрібним робити це. Він живе розумом. Як дитя свого часу, він керується у житті холодною розсудливістю.
Якби в його свідомості перемогла думка, яка могла б визнати необхідність служіння навколишнім, гуманістичним ідеалам, то вона б звільнила його від важких моральних проблем індивідуалізму, в полоні яких він знаходиться. І хоча шлях, який він обрав, не приніс йому щастя, він все ж таки залишився вірним своїм переконанням. Голос серця, необхідність віддавати себе іншим, бажання проникнути ся інтересами іншого не виявилися у свідомості Печоріна, тому він так і залишився самотнім.
Але, незалежно від результату, життєвий шлях завжди є пошуком істини, і Герой свого часу залишив подальшим поколінням величезний життєвий досвід.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)