Серед рушниць лайки й плескоту шабель, Під хмарами розпоротих перин Записував у зошит юний Бабель Агонії й страсті строгий чин, И від свердла наполегливого ока Не зникло те, що бачити не дано… І, Эренбург Це зовсім точно помітив про Бабеля И. Эренбург. Юний Бабель був першим пророком і предтечей знаменитої “одеської школи” у радянській літературі. За ним з’явилися такі чудові творці, як Олеша, Багрицкий, Катаєв, Ильф і Петров…
По-справжньому затвердився в перших рядах провідних письменників Бабель тільки після опублікування
У новелі “Пан Аполек” юродивий художник звертається до нього, називаючи його “пан писар”. З оповідань “Вечір”, “Син рабби” я довідався, що оповідач – кореспондент газети “Червоний кавалерист”.
Автор проводить свого героя крізь страшні події громадянської війни. З оповідання в оповідання герой усе більше проявляється як особистість, автор глибше розкриває його характер на тлі перемог і поразок, людських відносин
Коли брат піднімає меч на брата й бій іде на загальній для них рідній землі. Зі сторінки першого ж оповідання “Перехід через Збруч” на мене пахнуло жахом громадянської війни. Оповідач виявляється в Новгороді. Його визначили на постій у єврейську сім’ю
Картина побуту – жахлива. На підлозі кімнати – людські нечистоты й черепки “таємного посуду, що вживається в євреїв раз у році – на паску”. Подавлені хазяї зі страхом дивляться на оповідача, видимо, уже не очікуючи від людей нічого, крім поганого
Небагато заспокоївшись, господарка повідала: “Пані, поляки різали його й він молився їм: убийте мене на чорному дворі, щоб моя дочка не бачила, як я вмру. Але вони зробили так, як їм було потрібно, – він кінчався в цій кімнаті й думав про мене… І тепер я хочу знати, – сказала раптом з жахливою силою, – я хочу знати, де ще на всій землі ви знайдете такого батька, як мій батько…” Цю льодову душу сповідь нещасної єврейки оповідач залишає без опису свого відношення до чужого горя. Автор не поспішає розкривати щиросердечні якості оповідача, але швидше за все в цьому вужі є натяк на рису характеру – емоційну стриманість
Що ж, людина на війні всього встигає надивитися й, природно, черствіє душею. Далі описує оповідач блуд у костьолі новгородському, вірніше, його наслідку: “Про дурні ксьондзи, що розвісив на цвяхах рятівника ліфчики своїх парафіянок…” Із цього епізоду також не дуже-те ясно: чи засуджує оповідач грішного ксьондза або сміється над його дурістю. Швидше за все – і те й інше
З оповідання “Мій перший гусак” для мене нарешті стало вимальовуватися особу героя, так сказати, його психологічний тип: він, виявляється, живе одним жагучим бажанням – стати своїм, злитися із цією масою людей, з якої зв’язав свою долю, хоча він не зовсім такий, як ці люди. Він все-таки людина інтелігентного замісу, і посада на війні в нього інтелігентна. А це в людях червоні рубаки не дуже поважають.
Автор виправдує ці психологічні стани свого героя в яскравому епізоді появи оповідача вдивизии.
Начдив Савицький при першому знайомстві з ним закричав, сміючись: “Який паршивенький! Шлють вас, не спросясь, а отут ріжуть за окуляри…” Щоб якось затвердитися в жорстокому середовищі, оповідач убиває гусака на очах бійців і в грубій формі змушує господарку його приготувати
Після этого один з козаків говорить: “Хлопець нам підходящий”. А іншої простягає йому свою ложку й пропонує перекусити. Тепер мені вже стало ясно, що за людина оповідач.
По суті він – біла ворона, і від цього його устремління – злитися зі зграєю, інакше на війні він не виживе. В оповіданні “Аргамак” йому навіть сниться сон, начебто він їде верхи, але ніхто на нього не дивиться
Оповідач болісно міркує, що б це значило? Якщо не дивляться, виходить, він їде, як усе – правильно. І це добре – що зрячи дивитися на той, хто, як всі, нормально їде?.. Пройшовши важкий шлях, оповідач зрештою всьому навчився, і його прийняли у своє коло конармейцы.
Ціль була досягнута. З’ясовується, що кличуть його Кирилом Васильовичем Лютовым. Для мене це ім’я говорить про те, що в оповідачі автор зобразив свою долю в армії.
Адже він прийшов у конармию теж під прізвищем Лютов. Зрозуміла мені також і кінцівка оповідання
Такий герой, як оповідач, може тільки замаскуватися під “такого ж”, а насправді він завжди буде далекий і цій війні, і цим людям. Конармейцы, в особі ескадронного командира, все-таки розкусили його. “Я тебе бачу, – сказав він, – я тебе всього бачу… Ти без ворогів жити норовиш… Ти до цього все ладиш – без ворогів…” Довелося перейти в іншій ескадрон
Оповідання кінчається, але мені ясно, що в новому колективі бійців в оповідача будуть ті ж проблеми. Бабель створив образ людини, що не прийняв і не прикмет жорстокості війни, еволюція не торкнеться його гуманістичних принципів. Прочитавши “Конармию”, я зрозумів, що однієї з головних завдань письменника було створити саме такий характер
Показати, що ніякі нелюдські умови не здатні вплинути на особистість, чия душа живе з переконанням кінцевого торжества доброти й правди
(2 votes, average: 3.50 out of 5)