1. Народ у творах Некрасова. 2. Образ російської жінки. 3. Жінка – мати.
4. Жінка – муза. Центральним образом у переважній більшості добутків Н. А. Некрасова є росіянин народ Він зображений жваво, яскраво, з великою любов’ю й жалем.
Не тільки радісні моменти, але й сумний, важкий сільський побут, убогість міських кварталів і бідність маленьких деревенек відбилися у віршах і поемах, що назавжди запам’ятали яскравий і неоднозначний вигляд простої російської людини. Провідне місце у творчості поета займають сильні й зворушливі жіночі
“, “Кому на Русі жити добре”, “Морозі, Червоному носі”. Вірша “Трійка” і “У повному розпалі жнива сільська… ” невблаганно перегукуються між собою. Перший добуток представляє міркування поета про безвихідність тяжкої селянської частки, він тільки пророкує подальшу долю селянки: Перецвітеш, не встигши расцвесть, Поринеш ти в сон непробудний, Будеш няньчити, працювати і є. Однак у наступному вірші береться
Текст описує тяжку жіночу доленьку під час польових жнив: Чується лемент у сусідньої полосоньки, Баба туди – растрепалися косиньки – Треба дитини качати. Нещасна жінка, на плечах якої всі, починаючи від польових робіт і накачуючи домашнім господарством, виявляється під подвійним гнітом – поміщицьким і сімейним. Не випадково зустрічаються наступні рядки: “Буде бити тебе чоловік коверзун і свекруха в три погибелі гнути” і “Не мудро, що ти в’янеш у часі”.
Некрасов глибоко піднесений жіночою лагідністю й стійкістю Поема “Мороз, Червоний ніс” розкриває читачеві цей зовсім особливий образ жінки. Перед читачем – доля простої селянської дівчини Дар’ї, що звалила на свої тендітні плечі й чоловічу, і жіночу роботу.
Вона гине в лісі, замерзаючи заживо, і найстрашніше й трагичное в цій сцені те, що жінка радується смерті, легка й тихої, і така смерть для неї – краща нагорода за важке й важке життя. Узагальнив мотив важкої жіночої частки поет у добутку “Кому на Русі жити добре?”. У главі “Селянка” героїня Матрена Тимофіївна порівнює жіночу долю із трьома шовковими петлями – червоної, білої й чорної. І додає наприкінці: “Не справа ви затіяли – серед бабів щасливу шукати! ” Не перестає дивуватися поет величезній силі волі й любові до такого непоказного життя в жінки.
Не тільки роботу свою робить вона ретельно, але й повеселитися вміє, уміє зачарувати, заворожити чоловіче серце й любить щиро й сильно. Вона “і голод, і холод виносить”, не терпить ліні, строга до п’яниць і обшарпанців, але при цьому не позбавлена милосердя й жалю. Необхідно згадати про те, що Дар’я старанно виходжує свого чоловіка, а Матрена Тимофіївна прощає Савелію-Богатиреві загибель своєї першої дитини Здатна вона до поваги – цінує в ньому силу духу й неприборканий, заколотний характер.
Незважаючи на нанесену їм страшну образу, вона пишається спорідненням з ним і ставить його в приклад мужичкам, що шукають щастя на Русі.
Основна ж благодійник російської жінки – уміння й бажання бути теперішньою, люблячою й чуйною матір’ю. Турбота про дітей змушує Дар’ю відгородитися від власного горя й почати містити сім’ю поодинці. Героїня вірша “У повному розпалі жнива сільська…” знесилюється заради своєї кровиночки й не зауважує глибокої рани, отриманої при жнивах Героїні не можна розслаблюватися, давати волю почуттям, хандрити або боліти, адже на ній найважливіша відповідальність – маленька, беззахисна дитина. Порушено тему материнства й у вірші “Солов’ї”.
У ньому мати вчить своїх дітей розуміти й, любити навколишній світ, знаходити в ньому красу й радуватися його проявам. Вона мріє про існування місця, де не було б ні панщини, ні рекрутчини – про таку землю, де дитя було б щасливо й всім досить: “…
Усе на руках своїх дітей туди б віднесли селянки”. “Багатостраждальна мати” Матрена Тимофєєва виховує своїх дітей особистим прикладом. Син Федотка, незважаючи на малі роки, уже здатний до співчуття й жалує голодну вовчицю.
Розуміючи свого сина й приймаючи його таким, який він є, Матрена встає на захист дитини, на себе приймаючи принизливе покарання. Тривога за хворого чоловіка й долю підростаючих дітей штовхає її до ще більш принизливого походу до губернаторші. Їй доводиться перебороти гордість, щоб вступити в розмову з пихатим швейцаром, але вона все-таки досягає бажаного Знамениті рядки автор присвячує саме їй: У рабстві врятоване Серце вільне – Золото, золото – Серце народне! Але найбільше трагична доля Орисі, матері сина, якого забрали в солдати.
Хвилювання про рідний кровиночке й неможливість допомогти йому, тяжке безсилля, яке не можна перебороти, лягають на плечі нещасної жінки.
Однак це не зломило утомлену й тендітну героїню – не втратила вона ні людського осмисленого погляду на речі, ні жалю до інших людей, навіть оказавшимся більше щасливими у своїй долі. Так і чекає вона його, єдиного й улюбленого сина, сподіваючись, що він повернеться живим, залишившись при цьому тим людиною, який та виховала не зрадником або боягузом, а сміливим і доброчесним воїном. Але головним для будь-якої матері все-таки залишається одне-єдине бажання – щоб він повернувся люблячим сином.
Необхідно відзначити також менш помітну Але від того не менш важливу роль, що Некрасов відводить жінці.
Вона є й музою для поета. Це дійсно звичайна жінка, що стоїчно зносить мучення й приниження, і лагідністю своєї й ласкавим відношенням до своїх мучителів пробуджуюча в поеті бажання творити, писати прекрасні вірші, у яких вона буде прославлена (“Учорашній день, години в шостому”). Характери російських жінок, створені блискучим пером Некрасова, залишаються дотепер художнім символом теперішньої, росіянці жінки – сильної й шляхетної, незважаючи на труднощі долі.
Єдине, про що ратує автор – це про допомогу жінці, у будь-якій ситуації остающейся тендітної й жіночної, про полегшення її тяжкої частки й про заклик любити й цінувати її.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)